Милосердова Вікторія. Вчитель, який змінив моє життя
Роздуми вголос
Я тут зрозуміла одну річ,яку я упустила у своїх вигаданих світах у 12 років. Адже саме це стало початком. Сьомий клас,зима. Я йду по засніжених сільських дорогах,слухаючи якусь музику в навушниках. Наді мною,неначе шуліка, літають чорні ворони, каркають, ніби насміхаються з мене і з мого страху:страху школи.
Кожен ранок у мене проходив в переживанні перед невідомим. Мої думки були типу «А як я переживу цей день». Я чесно намагалася брати себе в руки, але як це зробити, коли ти рахуєш хвилини, а точніше, секунди ,аби ця особа,по імені вчитель, швидше пішла. Я молилась, аби про мене забули всі у цьому класі. Короче, я інтроверт і соціофоб. Йду додому, як завжди,в навушниках. Мені іноді здається, що мене місцеві бабусі починають недолюблювати за те, що я з ними не вітаюся, бо просто не чую їх. Але тільки одне пробивалося до мого вуха через бас пісні-каркання ворон. Мені завжди хотілося побувати на їхньому місці. Взяти і забути про свої страхи,фобії,почуття,погані роздуми.Ця думка засіла в мене в голові,неначе кліщ, і різко відбила бажання йти додому. Але,взявши себе в руки,я викинула її з голови,як з’ясувалося потім, ненадовго.
Із самого дитинства я тягнулася до природи, неначе до другої матері. Я багато прочитала енциклопедій, ну-у-у, як сказати читала…я роздивлялася все по малюнках, а читати я просила тата(хоча не завжди він був до мене такий добрий). Я була спокійною, але багато хотіла знати про все. І це зіграло зі мною злий жарт. Я почала підгодовувати мишу у нашому домі. І коли побачила, що її отруїли, я засмутилася не на жарт. «Це ж просто миша, вона шкодить, поїдає всі твої книги(які я купила за щедро дані мамою гроші)»,-каже тато. І так, я не вчуся на своїх помилках бути Варварою з базару. Наступного разу я принесла кошеня! Так, я знаю, що замість того, аби вести активне життя серед підлітків, я шукаю сенс життя у десяти кілометрах від свого рідного гніздечка. Прямо, як Бараш)) І ,звичайно, батьки не дуже були раді такому піднесенню від богів у вигляді мене: вся в багнюці,загубивши один чобіт, я поверталася додому з котом у руках. Сенс життя я так і не знайшла.
Я не соромилася своїх страхів, комплексів, які я теж маю. Я ціную себе,свій характер, своїх батьків, свої життєві цінності і принципи.Так, як я добра душа, я ніколи не переставала бути рятівником для бездомних. Я уже не несла їх додому, аби не отримати по шапці, а ходила і гуляла з ними, як з людьми. Чому люди не ходять у кафе з котами, собаками і не бесідують з ними?
Ото ж бо , перейдемо до того, кого я вважаю вчителем життя. І так. Дитинство мене добре потріпало за обидва вуха, тому моїм надійним союзником і вчителем була книга. Так, книга. У мене немає відчуття гумору , тому я не жартую.Ех, а все почалося з банальної енциклопедії про тварин. Адже через неї у мене загострилася фантазія, глибоке творче мислення. Я гуляла з тваринами , і мені було з ними комфортно, бо я уявляла, як вони ведуть зі мною діалог. Мені смішно-їм смішно. Так я навчилася правильно і нормально говорити з людьми, не боятися, що я скажу щось не те, що потрібно. Почала звикати до соціуму, знати більше на уроках біології, бо у мене великий досвід роботи з енциклопедіями і документальними фільмами. Перестала боятися школи, бо я тепер знаю, що сказати людині. Практика розмови з тваринами допомогла психологічно, але шукати бездомних, дружити з мишами і горобцями я не перестала і досі. Так, я знаю, що зараз я більше змахую на попелюшку, а не на тринадцятилітнього підлітка. Любов до книг у мене вже не відбити. Також не відбити того, що я можу уявити себе письменником. Моя фантазія квітне і кріпне. І любов до книг також. Що може бути краще, як прогулянка до лісу з книгою під рукою. Тут зустрічаються дві мої любові –книги і матінка природа. Я думаю, що я знайшла сенс життя. Він був не за десять кілометрів, не за двадцять, не за тридцять, а під моїм носом. Тепер я не відчуваю себе дивною, я відчуваю себе справжньою.
Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»