Ольга Прищ. Вчитель, який змінив моє життя

Бджілка-трудівниця

Літній погожий ранок. Через вікно пробивається в кімнату яскраве сонячне проміння. Усе наповнюється світлом. Маринка вже не спить. Сонячні зайчики дарують їй тепло й на душі стає легко-легко. Десь за вікном вітерець лагідно хитає віти, а від цього в Маринки в кімнаті з’являються сонячні зайчики.

• О Боже, яка краса! – раділа дівчинка.

Думки заполонили її, адже вчора, допомагаючи своїй матері, у квітнику наробила багато шкоди. Це ж просто квіти. Цю можна висмикнути, іншу надламати, а та зовсім мені не подобається. Доки мама була відсутня, Маринка перетоптала всю клумбу. Так весело було, але сумнів закрадається в душу. Зараз весело, коли вітерець гойдає гілки, бджоли над квітками гудуть, скрізь вікно прокрадається сонячний зайчик. У роздумах над своїм вчинком вона заснула знову.

Бджілка-трудівниця відчинила Маринці двері та запросила її зайти на квіткову галявину.

• Привіт, Маринко!
• Добрий день, трудівнице. Я можу ступити на цю чудову галявину?
• Так, звичайно, – відповіла бджілка.

Обережно Маринка заходить на квіткову галявину й помічає, наскільки бережно до квітів відноситься її провідниця.

• Ось глянь, Маринко, це їжакуватий будячок. Він має багато голочок, щоб зміг себе захистити, адже квітки його є для нас дорогоцінним скарбом. Саме з них ми збираємо солодкий нектар. А ось бачиш на пелюсточках не втрималася росинка й скотилася на іншу квітку. А ось там під лісом, на краю галявини, розцвіла волошка. Її квіти посилають на всю округу свої пахощі, а цілющі властивості містяться в її ніжних квіточках.

А ще на нашій галявині проживають квіти, які ми називаємо дзвониками. Вони мають гарні сині оченята. У сонячну погоду дзвіночки тягнуться вгору, до сонця, а ввечері та в дощову погоду опускаються вниз. Так вони оберігають для нас дорогоцінний пилок від роси та дощу.

• Що то за квітка в далині галявини? – запитала Маринка.
• Чудесна квітка, – сказала бджілка. Кожного ранку вона розмовляє із сонечком, набирається від нього світла й тепла, тому всі називають цю квітку сонячною. А знаєш, Маринко, який з неї чудесний нектар. Кожного дня ми набираємо там повні відерця запашного соку. Дома переробляємо його в медок, який виходе смачним і золотистим, як сонечко.
• Бджілко, а що це за квітка? – запитала дівчинка.
• Та це ж жоржина. Стебельце в неї довге, лагідне, міцне, його видно здалеку. А на верху буяє квітка з святковим букетом. Якби ти знала, які в неї соковиті пелюстки.
• Як гарно! – крикнула Маринка. А хто ж доглядає за тією красою?
• На нашій галявині живуть маленькі сороконіжки, вони із задоволенням прибирають нашу галявину.

І справді, Маринка побачила, як багато-багато маленьких чудернацьких створінь вештається поміж рядів із квітами. Корзинки на їхніх спинах наповнені зламаними листочками та відцвівшими пелюстками. Черв’ячки зайняті іншою роботою: вони розношують добриво по всій галявині. Кроти постійно працюють над розпушуванням лісового ґрунту.

• Саме цей труд, який призводить до такої краси, ніби запрошує пташок відвідувати нашу галявину, – промовила бджілка-трудівниця.
• А й справді, чарівний спів птахів легко наповнює усю галявину. Вони водночас пильно дослухаються один до одного, аби зрозуміти, що відбувається навколо. І здається, що пташки зараз усюди. І там, і тут лунають їх радісні голоси, – сказала Маринка.
• О, яка краса, шкода, що немає моєї мами, вона так любить природу!
• А у вас, Маринко, хто доглядає за квітами?
• Мені так соромно, бджілко. Мама, доглядаючи за клумбою, попросила мене допомогти їй. Я подумала: ця квітка яскраво-червона, он та – висока, ще інша – колюча, а ще скільки багато роботи з ними, вирішила їх потоптати. А ти, бджілко, відкрила мені очі. Окрім того, що на спів пташиний злітаються трудівниці, аромат квітів заспокоює мою душу. Сама галявина чиста, прибрана, квітуча й різнокольорова, милує око.
• А користь яка! Пилок, солодкий мед – усе це і є дари природи, – промовила трудівниця.
• Я зрозуміла.

І тут Маринка прокинулась…

• Мамо, я більше так робити не буду. Сьогодні бджілка мене провела до чудової країни. Я зрозуміла, наскільки важливі квіти. Трудівниця казала, що в природі все взаємопов’язане між собою, це єдиний кругообіг життя, який ніхто не має права порушувати. Навпаки, ми всі разом повинні допомагати рідній природі та берегти її з усіх сил. Це ж така краса!

Буяють квіти, пташки співають, бджолиний рій працює в медозборі. Це те, що так потрібно нам. Ось так маленька бджілка змінила моє бачення на життя…

Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»