Гадяцьке «полювання на відьом» гетьмана Івана Брюховецького 1667 року
Україна XVI-XVII століть, подібно до інших країн Європи, переживала епоху відьомських процесів, але вона відрізнялася своєю особливою атмосферою та ставленням до чаклунства.
Попри офіційний осуд церквою відьомських ритуалів, ставлення до них серед шляхти, козаків, міщан і посполитих було далеко не однозначним. Деякі, зокрема козаки-характерники, вдавалися до чар особисто, тоді як інші зверталися до "професіоналів" за послугами, щоб здійснити різноманітні практики - від справ кохання та приплоду худоби до наслання вроків на ворогів. Бували випадки, коли звичайні українці самі вдавалися до обрядів ворожби, особливо під час зимових релігійних свят.
Щодо території України XVI-XVII століття задокументовано 198 судових справ, пов'язаних із звинуваченням у чаклунстві. Слід зауважити, що кількість страт була невеликою. В українському контексті "відьом" переважно топили, хоча також відомі випадки їхнього спалення. Засудження за чаклунство відбувалися в містах і містечках, як-от Кам’янець-Подільський, Вижва, Олик, Кременець, Дубно. Вони складали частину широкого феномену відьомських процесів у Європі. Події, пов'язані з судами над відьмами, в Україні виглядали менш кривавими порівняно з західноєвропейськими реаліями.
Українська історикиня Катерина Диса, котра першою звернулася до системного вивчення "відьомських процесів" в Україні, вказує, що найстаріші згадки про них містяться у судових справах другої половини XVI століття, хоча реєстрації подібних "процесів" існували й раніше. Першою відомою жертвою "полювання на відьом" стала Настася Чагрівна у 1171 році, коханка галицького князя Ярослава Осмомисла. Внаслідок інтриг бояр її визнали відьмою та піддали спаленню живцем.
Гадяцький процес над відьмами 1667 року
У середині 1667 року в Гадячі на Полтавщині, що був резиденцією лівобережного гетьмана Івана Брюховецького, розгорнулося найбільше на той час "полювання на відьом" в історії України. Гетьман дуже любив владу та понад усе намагався втримати у своїх руках булаву. У контексті загального невдоволення та суперечок із гетьманом Правобережної України П. Дорошенком Брюховецький постійно бачив зраду та змови в діях козацької старшини.
Щоб забезпечити собі підтримку у боротьбі за владу, Брюховецький вирушив до москви, ставши першим з українських гетьманів, хто відвідав російську столицю та одружився з московкою – бояринею Дарією Ісканською. Серед козаків ходили чутки, що гетьман отримав від царя навіть боярський чин. Проте, коли в дружини стався викидень, гетьман вбачив у цьому відьомський підступ, заявивши: «Баби выкрали у гетмановой жены дитя из брюха».
Брюховецький використовував віру в чаклунство для своїх політичних користей. Під його впливом було обвинувачено та спалено п'ять жінок, а також дружину гадяцького полковника Семена Остренка. Це "полювання на відьом" стало одним із найбільш вражаючих випадків в історії українських земель, адже воно було не лише проявом вірувань у відьомство, але й засобом політичного тиску та репресій.
Неабияким є той факт, що самі козаки, котрі були вірні Брюховецькому, вважали звинувачених жінок чесними та праведними і навіть виражали свої сумніви у вчинках гетьмана, говорячи: «Только за гетманом и дела что ведми зжот».
Однак і сам Брюховецький, який провадив відверто промосковську політику, не оминув своєї долі: вже наступного року його вбили козаки, а його дружина померла у полоні в Чигирині. І хто може сказати напевно, чи це просто людська доля, чи то була помста страчених відьом.
Слід зазначити, що у законодавстві російської держави, частиною якої на той час була Лівобережна Україна, не було чітко прописано, що розуміти під терміном "чаклунство" і як переслідувати за цей вид злочину.
Справжня природа цього "полювання на відьом" залишається під питанням: було це просто долею політичних інтриг чи ж страшними тінями помсти страчених відьом? Історикиня Катерина Диса у своїй книзі «Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVІІ-XVІІІ століття» доводить, що події у Гадячі – безпрецедентний випадок для українських земель, підґрунтям якого хоч і стало звинувачення у чаклунстві, але справжньою причиною насправді була загроза верховній владі у Гетьманщині.
