Анатолій Валевський. Конкурс драбблів
Сльози дощу
Знову плаче осінній дощ. Немов сумні сльозинки, повзуть по шибці прозорі холодні краплі; звисають діамантовими сережками з оголених, набряклих від вологи гілок і падають скляними дробинками на потемнілий асфальт. Зливаючись у струмки, біжать сльози дощу уздовж тротуарів, відшукуючи одвічний шлях до океану, щоб звідти знестися до хмар і... знову пролитися дощем.
Густішає за вікном вечірня імла, скрадаючи краєвиди насупленого міста. Час меланхолії, потаємних мрій і спогадів...
Так, рано чи пізно приходить пора смутку, але після осінньої сльоти і зимових холодів обов'язково повернеться весна - потрібно лише дочекатися, бо життя триває, і воно прекрасне!
