Фолюш Руслан. Конкурс драбблів
Пара
Стукотіло у скронях. На очі лягала тремтлива туманність. Андрій Вікторович поволі дрімав за кафедрою. Йому недавно виповнилось сімдесят сім. Магічне число, але минуло наче звичайне. Непомітно. Тиск і тахікардія. Два «Т» до професорської картки. Без оплесків і вітань. З хворобами не вітають. А до одужання тепер не дійти. Воно віддаляється за рівну лінію горизонту. Може й запищить?!
Студенти пересміювались. Тихо. З поваги до минулого і ще теперішнього. За місяць професор прийматиме у них іспит. Чи прийме? Чи доживе? На комусь завжди щось закінчується. Храп. Тоді свист. Ніжно всадовили за стіл. Товстими книгами підперли професора. З обох боків. Замуркотів. Здалося!
