Анастасія Бакуменко. Конкурс драбблів
Я прокидається вночі…До цього звик вже… Ця ніч - не виняток. Ніч здається темнішою, ніж зазвичай. Давно таких не було. Я підводиться: підлога така ж, якою її лишав - вся запилюжена.
“Завтра побачимо, що з цим робити,” - думає Я.
Обережно підводиться і безпорадно махає руками у темряві. За це розмахування Я встигає: зачепити лампу (Коли це Я її купував?), перевернути книжки із тої полиці (Коли це Я читав?) і розбити склянку з водою (Коли це Я хотів пити?). Дивно. У темряві кімнта була наче не Я.
Скрип. До кімнати заходить Голос, і розлючено питає:
“ - Ця люстра що, всю ніч тут світила?!”
