Шукатка Мар’ян. Конкурс драбблів
Шлях
Він біг щодуху. Серце вискакувало, адреналін зашкалював. Гілки періщили скатоване тіло. Проте ліс на його боці. Та й небо, випурхнувши з обіймів сну, одягнулось у важку чорну хмару, щоб змити сліди його пройдених доріг. Воно вислухало його молитви. Тихі, благальні, серцем.
Господи! Скільки разів він подумки прощався з життям. Таким ще молодим! А як люто вони ненавиділи його! Тільки від одного тризуба на грудях сатаніли. І тоді час зупинявся…
… Сьогоднішній світанок, заколисавши пильність похмелілих орків, подарував надію.
Ще трохи. Ще б до річки… Всі сили - в кулак. Кожен крок – боротьба.
Плюскіт води… Рубікон!
«Отче наш,…», - слова кришили рештки зір.
