Легенька Софія. Конкурс драбблів
Про крила
Я з дитинства знала, що вмію літати.Чи то страх, чи то невіра в себе кожен раз зупиняли мене, коли пʼяти в ніжно-рожевих шкарпетках майже відривались від старого дивану. І вкотре стоячи на підлокітнику, після делікатного поштовху, я й сама не зрозуміла, як опинилась над самісінькою стелею.
Радісна я побігла до мами.
-Матінко, я літала.
-Доця, не верзи дурниць. Я втомилась.
-Ні, мамо, я справді літала.
Мама тільки суворо звела брови та очима натякнула йти в мою кімнату.
«Якщо моя дочка скаже, що вміє літати – я їй обов’язково повірю. Адже мої крила вже зламані» - пообіцяла я собі.
