Небилиця Марія. Конкурс драбблів
Все сталося швидко. Була літня ніч. Ми сиділи на подвір’ї будинку і милувалися зорями.
- Зірка падає! – закричала подруга. – Треба загадати бажання.
Я поглянула в ту сторону. Справді, падала зірка. Але дуже скоро стало зрозуміло, що то не зірка. То був метеорит. Ми зачаровано спостерігали, як він летить крізь атмосферу, все збільшуючи й збільшуючи свій вогняний «хвіст». Він падав від нас за сотню кілометрів. Але що таке сотня кілометрів для космічного гіганта?
Саме в ту мить ми зрозуміли, що єдиним нашим бажанням стало те, щоб він упав на місцевість, де немає живих істот.
А він все падав і падав.
