Тетяна Гламазда. Конкурс одноактних п'єс

МОРОКИ

Діючі особи:

Багіра – прохавана жінка, років сорока п’яти. Нумеролог, таролог, мануальний терапевт, психолог, косметолог, магістр різноманітних наук, практик, технік, володар таємних методик і не тільки.

Ася – дівчина, років двадцяти, що заблукала в світі добра і зла, втратила орієнтацію в просторі і часі.

            Круглий стіл. Важка бордова скатертина стелиться до підлоги. На столі масивна свічка, великий скляний шар, масивна книга в темній палітурці. Багіра в вільному одязі возвеличується на стільці, уважно розглядає клієнтку. Ася присіла на краєчку, тримається за маленьку сумочку.

Багіра: Слухаю уважно.

Ася:    Мені до Вас порадила прийти жіночка. Ми з нею лежимо в одній палаті, в лікарні. Хвороба якась в мене дивна. Лікарі визначити не можуть. А грошей в мене не багато і з роботи мене звільнили. Фірма приватна. Тільки поклали на стаціонар, відразу і звільнили. А ще чоловік мене покинув. Пішов до коханки. Хочу щоб вона здохла і щоб мучилась. Скільки це коштує?

Багіра: Тих півтори тисячі, що в тебе в гаманці вистачить хіба що на чиряк на дупі.

Ася:    А можна на обличчі. Щоб він її спотворив. Щоб вона його не могла вилікувати і мучилася. Довго мучилася.

Ася відкриває сумочку, гаманець, виймає гроші, кладе на стіл.

Ася: Ось. Всі гроші. Беріть.

Баріра бере купу грошей і не рахуючи засовує в книгу.

Багіра: За півтори тисячі чиряк тільки на дупі.

Ася:    Шкода, що не на обличчі. Значить така моя доля.

Багіра: А не хочеш ці свої останні кошти витратити інакше, на лікування, наприклад.

Ася:    Навіщо? Було в мене кохання. Немає нині. Нічого немає. Є лише хвороба. Скоро і вона закінчиться. Скоро все закінчиться.

Багіра: Як забажаєш.

Ася:    Ви осуджуєте мене?

Багіра: Борони Боже. Кожен живе як хоче і як хоче не живе.

Ася:    Ви смієтеся. Живе, як хоче. Хотіла б я жити до старості так, як було місяць тому. Радість, щастя, плани. Все забрала та потвора. Все до краплиночки.

Багіра: Ну все не зовсім так, як виглядає.

Ася:    Як не так? Якщо мій коханий чоловік, тихцем, поки я була на роботі, зібрав свої речі і пішов з дому. Як інакше це може виглядати. Я все робила заради нього. Покинула інститут, щоб він міг спокійно навчатися. Влаштувалася на роботу, важку, бо там платять добре. Заробляла для себе і для нього. Я прала, готувала, гладила, прибирала, все робила сама, щоб він не відволікався від своїх досліджень. А він відволікся. На неї. Чому так сталося? Це не справедливо. Чому Бог допустив?

Багіра: Ти дорогенька Бога не торкай. Сама від нього відвернулася, закрила очі на правду.

Ася:    Правда в тому, що ми одружені. Разом і в радості, і в горі, допоки смерть нас не розлучить. Скоро, скоро це станеться.

Багіра: Ну це не для всіх про радість і горе. Твій Андрій думає про шлюб інакше.

Ася:    Не інакше. Він сам говорив, що ми сім’я.

Багіра: Тепер він це говорить іншій. Все просто. Поки хлопець студент, йому потрібно не багато: свіжа каша, чиста футболка. Ці питання ти вирішувала. Тепер він закінчує вчитись, тепер йому потрібна престижна робота. Це можливості, ресурси, розвиток. А це може забезпечити вона.

Ася:    Ця гладка клуша? Вона ж за собою тарілки не помиє.

Багіра: Вона заплатить тому, хто помиє. У цієї гладкої клуші батько в одному міністерстві, а дядько в іншому. І не останні люди там. Тож Андрій отримає посаду і буде  любити її чесно, допоки не відчує твердого ґрунту під ногами.

Ася:    Вона ж пухка, бліда і масна. Якби не косметика…

Багіра: Якби. Але. За ваші гроші намалюють і чорні брови і густі вії, а колір очей міняй хоч кожен ранок.

Ася:    Значить він не повернеться.

Багіра: Не повернеться. Йому сьогоднішньому ти не маєш що запропонувати.

Ася:    А кохання щире, віддане? Невже воно нічого не вартує?

Багіра: Вартує. Вартує навіть більше, ніж престижна робота. Тільки ж він його не втратив. Ти ж його кохаєш?

Ася:    Більше за життя.

Багіра: Значить все Андрій зробив правильно. В сухому залишку матиме і віддане кохання і престижну роботу.

Ася:    Я не можу не кохати. Легше померти.

Багіра: Помовчи секунду.

Багіра підводиться, закриває очі, піднімає руки до неба. За мить сідає на своє місце.

Багіра: То що ти говорила?

Ася:    Життя без Андрія не має сенсу.

Багіра: Має. Ти не помреш, можеш не знущатися з організму. Твій дідусь захистить тебе.

Ася:    Мертвий?

Багіра: У Бога всі живі. Твій покійний дід Іван попросив мене допомогти.

Ася піднімається, нависає над столом.

Ася:    (гортанним голосом) Роби свою справу, бісової матері дочка. Остогидла з своїм патяканням. Тобі заплачено. Роби.

Багіра: Волею вищих сил наказую тобі: сядь.

Ася поволі спускається на стілець. А далі зухвало закидає ногу на ногу.

Ася: (гортанним голосом) І що ти можеш мені вдіяти?

Багіра підводиться, запалює свічку, відкриває книгу, бере магічний шар, тримає його перед грудьми.    

Багіра: Відкрийся замок перший. Зламайся печатка. Відкрийся замок другий. Зламайся печатка. Відкрийся замок третій.

Ася:( гортанним голосом) Ти випускаєш мене?

Багіра: А хіба не задля свободи ти прагнув знищити це тіло.

Ася:( гортанним голосом) І ти не боїшся мене? Я сильний.

Багіра: Але не розумний. Хтось таки обдурив, заманив та й запечатав таку силу в тіло немічне.

Ася:( гортанним голосом) Чого ти хочеш?

Багіра: Чиряк на дупу. Сам чув. Що ти зробиш?

Ася:( гортанним голосом) Виверну навиворіт ту ляльку, буде знати, як бавитися в магію.

Багіра: Зламайся печатка. Вода воді, земля землі, вітер вітру, вогонь вогню, метал металу. Всякому взад, що від нього злітало.

Ася:(гортанним голосом) У-у-у-у-у-у-у-у.

Звук повітряної тривоги. Ася обм’якає на стільці, здригається, злякано дивиться на Багіру.

Ася:    Я втратила свідомість? Щось мені зле.

Багіра ставить шар на місце, сідає.

Багіра: Мороки омороки зійдіть з раби Божої Асії, йдіть туди, де люди не ходять, гуси не бродять. Тут вам не бувати, кості не ламати, тут вам не бувати, крові не точити, вас сімдесят сім і посилаю вас всіх в глухі ліси, далекі болота, глухі місця, в день і в ніч, години і хвилини зійдіть з раби Божої Асії. Амінь.

Ася:    А Ви хто?

Багіра: Багіра я. Знахарка місцева.

Ася:    Дивно. Як я тут опинилася?

Багіра: Ви хворієте. Сусідка по палаті порадила дізнатися, чи немає у Вашого недугу таємної причини.

Ася:    Немає?

Багіра: Вже немає.

Ася:    То я вже здорова?

Багіра: Здорова. Завтра Вам про це повідомлять лікарі.

Ася:    Дивно все. Дякую.

Багіра: Та будь ласка. Які маєте плани на майбутнє?

Ася:    Поїду до бабусі. Мені потрібно походити по споришу.

Багіра: Грандіозний план.

Ася:    Походити по споришу? Ви з мене глузуєте.

Багіра: Ані трішечки. Ви вчитеся себе чути. Ви забули про сварки з людьми крові. Це добрий знак. Дайте руку.

Ася протягує долоню, Багіра бере її руку, роздивляється.

Багіра: Погляньте. Це Ваша лінія життя. Років сімдесят ще маєте. Ще достатньо часу для радості і любові.

Ася:    Сімдесят років. Це ж так довго. І без нього.

Багіра: Буде інший.

Ася:    Інший мені не потрібний.

Багіра відпускає руку Асі.

Багіра: Не правильна відповідь. Правильна відповідь: «Навчіть мене, будь ласка, як керувати своїм щастям?»

Ася:    Щастям можна керувати?

Багіра: Ну, якщо не відвертатися від Бога, не возвеличувати нікого над собою, не бажати іншим ні радості, ні горя. Піклуватися про себе. Збирати себе по літері, по краплині, багатіти і примножуватися. Спробуй проаналізувати бувші стосунки. Як так сталося, що ти зникла, розчинилася в роботі, пранні, прибиранні, перетворилася в придаток чужого життя. Як людини, як жінки тебе не існує. Коли жінка зникає, чоловіку доводиться шукати когось іншого живого справжнього. Того, хто має власні бажання, мрії.

Ася:    Мене зрадили, а я винна.

Багіра: Тебе зрадили – не біда. Біда, що ти сама себе зрадила. Розумна, талановита, здорова, красива, розміняла себе на каструлі і брудні рушники. Кинула свою долю, як килимок під ноги.

Ася:    Я була щаслива.

Багіра: Невже. Ти не спілкувалася зі своїми рідними, бо вони були проти Андрія. З самих початків говорили, що він не кохає, що він покине. Ти з свекрухою боролася за його увагу і програвала, бо вона завжди була «святою жінкою», а ти залишалася «жінкою, яка могла б зробити і більше». Ти дихала випарами фарби, працювала понад норму, щоб заробити більше, купити масніше, приготувати смачніше, а далі, миючи посуд слухати, який він талановитий і як ним захоплюються оточуючі. Цим щастям ти була щаслива?

 Ася:   Але ж я була щаслива.

Багіра: Не щаслива, сліпа.

Ася:    Можливо сліпа. Але ж щаслива. Я кохала і щиро вірила, що мене кохають. Яка різниця, це було насправді, чи лише в моїй голові.

Багіра: Тоді вибач. Я прочитала молитву, яка за день-два зніме з тебе морок, покаже реальність такою яка вона є.

Ася:    Ви знищили моє щастя.

Багіра: Виключно на прохання твого діда на запит твого роду. Рід сильний. Він покарає всіх, хто тебе поранив.

Ася:    І Андрія.

Багіра: Обов’язково.

Ася:    Я не хочу, щоб його карали.

Багіра: А це вже не в твоїй владі. Такий був його вибір. Засліплений матеріальним, піддався магії і пішов за кращим. Так і буде переходити з рук в руки і пишатися з того, що такий всім потрібний, і сумувати з того, що такий одинокий до кінця свого короткого життя.

Ася:    Ви сказали магія. Значить він не з власної волі покинув мене?

Багіра: З власної. Чужа воля стала його власною. Такий був його вибір.

Ася:    Значить можна свою волю зробити чиєюсь власною?

Багіра: Можна.

Ася:    А Ви таке робите?

Багіра: Ні.

Ася:    Тому що це гріх?

Багіра: Тому що це не моя робота.

Ася:    Чисто гіпотетично. Якщо я знайду людину, яка зможе мені його повернути, що буде?

Багіра: Покажи руку.

Ася протягує долоню. Багіра роздивляється.

Багіра: Бачиш. Ось дві рисочки на твоїй долоні. Вони зникнуть.

Ася:    І все? Оце і вся плата?

Ася прибирає долоню.

Багіра: Так. То двоє дітей тобі по долі. То їх не буде.

Ася:    Не буде. Та коли кохана людина поряд, це ж щастя, навіть якщо без дітей.

Багіра: Не кохана, підневільна. Це як шматочок мила. Потрібно помитися взяв, намилився, і поклав назад, на поличку. До наступного разу. Це зручно, але сумно, бо підневільна людина нічого не хоче, живе травою в полі. Куди вітер повіє, туди і хилиться.

Ася:    Але ж він завжди буде поряд.

Багіра: Кабачком. Споришем під ногами. І так десь до пів року. А далі термін дії абонементу закінчується, мусиш продовжувати, проплачувати.

Ася:    Це зараз він в такій залежності?

Багіра: Це його вибір.

Ася:    Я маю його врятувати. Я повинна про це йому розповісти.

Багіра: Не раджу. Все скінчиться психіатричною лікарнею. А там зовсім не комфортно.

Ася:    То що мені робити?

Багіра: Відпустити всіх з миром з своєї голови. А мене, в першу чергу.

Ася:    Розумію. Я піду.

Ася підводиться, поволі виходить. Багіра кладе долоні на шар.

Асін (гортанний голос): Чому ти не розповіла їй про мене?    

Багіра: Ти й досі тут?

Асін (гортанний голос): Я скрізь.