Храм ангелів: історія, легенди та мистецтво костелу Кохавинської Богоматері у Гніздичеві
Україна — земля багатої культурної та духовної спадщини. Одним із таких важливих об’єктів є колишній костел Кохавинської Богоматері, який нині відомий як монастирська церква Покрови Пресвятої Богородиці в смт Гніздичів. Храм, побудований на місці появи чудотворної ікони Богородиці, має багатовікову історію та вражає унікальними розписами Юліана Крупського. Опікуються святинею монахи-редемптористи, котрі докладають чимало зусиль для відновлення храму та підтримки його важливості для віруючих. Розгляньмо детальніше легенди, архітектуру та сучасне значення цього "храму ангелів".
Легенда про чудотворну ікону
Історія храму починається з легенди про чудотворну ікону Кохавинської Богоматері. За легендою, у 1646 році, коли пані Анна Воянковська (власниця села Руда) прямувала до Жидачева через густий Кохавинський ліс, сталася дивовижна подія. Її карета раптово зупинилася серед лісу. Визирнувши назовні, Анна побачила, як четверо коней впали на коліна, захоплено дивлячись у напрямку таємничого сяйва. Світло виходило від двох палаючих свічок, які осявали ікону Матері Божої з Немовлям Ісусом на її лівій руці, розміщену на дупластому дубі. Зворушена цим видінням, Анна негайно повернулася до Руди, щоб повідомити місцевого священика про надприродне явище.
Історичні дані про ікону збереглися в парафіяльній хроніці Кохавинської церкви за 1927-1931 роки, де детально описано її вигляд та розташування. Згідно з цим записом, образ написаний на дубовій дошці і має розмір приблизно 56 на 82 см, зображує Пречисту Діву Марію з Дитятком Ісусом на лівій руці. Внизу ікони є напис латинською мовою O MATER DEI ELECTA ESTO NOBIS VIA RECTA, що означає "О Мати Божа, вибрана, Ти є нашою прямою дорогою до Бога." Відомо, що ця ікона з давніх часів знаходилася на дубі біля дороги з Жидачева до Руди, в кохавинському лісочку біля заїзду, слугуючи захистом і орієнтиром для мандрівників.
Після того як ікону було знайдено, її намагалися перенести до парафіяльного храму в селі Руда. Однак, за переказами, спроби тричі виявилися марними — щоразу ікона чудесним способом з’являлася на старому дубі, де була відкрита вперше. Лише через 34 роки, у 1680-му, завдяки нащадкам гетьмана Івана Виговського — Євстахію Виговському та його дружині Терезі — було збудовано каплицю для образу. З дозволу Львівського архієпископа Константина Ліпського ікону урочисто перенесли до каплички, яка стала її першим офіційним пристановищем.
З часом на місці Кохавинського лісу, де знайшли ікону, почало зростати поселення, яке отримало назву Кохавина. Місцеві жителі вірили в особливу силу образу, який став центром паломництва. Зрештою, 26 травня 1755 року (після ретельного розгляду і на підставі 24 свідчень) церква офіційно визнала ікону Матері Божої Кохавинської чудотворною. Відтоді образ почав ще більше приваблювати вірян, які приходили до Кохавини з надією на зцілення й духовну підтримку.
Від каплиці до мурованого костелу
Чудотворна ікона привернула численних паломників не лише з України, а й з сусідніх країн. Збільшення кількості відвідувачів спонукало шляхтича Костянтина Виговського побудувати дерев’яний костел у XVIII столітті. Згодом до храму було запрошено кармелітів, а парафія розвивалася завдяки численним пожертвам. Однак, щоб умістити всіх прихожан, костел вирішили замінити мурованим храмом, будівництво якого розпочалося у 1861 році за проєктом в романському стилі. Завершення цієї грандіозної споруди стало можливим завдяки активним зусиллям священика Яна Тшопінського.
Архітектурна перлина в стилі неоромантики
У 1894 році в Кохавино з'явився новий величний костел, який поєднав у собі романтизм і неоготику. Його архітектура нагадує французькі храми, зокрема завдяки високій центральній вежі, яка підноситься над навколишніми будівлями. Фасад костелу прикрашають дві бічні нави та колони з пілястрами, а над ними височать статуї святих апостолів Петра і Павла, ніби оберігаючи вхід. Центральна вежа має два балкони й годинник, що відлічує час для прихожан.
Інтер'єр костелу також не залишає байдужим: у ньому встановили орган, привезений із далекої Сілезії. Такий елемент був рідкісним для місцевих храмів, що підкреслює особливий статус святині. Архітектурний стиль костелу вважається яскравим прикладом неороманського напряму, який набирав популярності в Західній Європі у XIX столітті, додаючи місцевому краєвиду європейського шарму та вишуканості.
Кохавинські ангели: розписи Юліана Крупського
Справжньою окрасою храму стали розписи Юліана Крупського, відомого польського художника українського походження. Крупський, який здобув освіту у Відні та Львові, був відомий своєю майстерністю у декоративно-монументальному живописі. У 1928-29 роках він створив на склепіннях і стінах костелу сецесійні розписи, які стали унікальною рисою храму. Сюжети, присвячені херувимам і Діві Марії, додають храму особливої духовної атмосфери, тому його й назвали "храмом ангелів".
Ці розписи стали національною культурною спадщиною, що демонструє українську та європейську релігійну традицію. На жаль, багато фресок було пошкоджено за радянських часів, коли костел використовували як зерносховище і пункт для зберігання льону. Унікальні ангели, створені Юліаном Крупським, неодноразово піддавалися спробам знищення: їх затирали шліфувальними шкурками і навіть зацементовували. Однак, за свідченнями ченців, в останні роки ці розписи дивовижним чином відновлюються самі собою. Мистецька сила і духовна енергія, втілені в образах, неначе прагнули повернутися до свого первісного вигляду, і тепер їхній вигляд знову захоплює відвідувачів храму своєю неперевершеною красою та загадковістю.
Втрата та збереження святині під час війни
На початку XX століття костел у Кохавино знову пережив період розширення через збільшення кількості вірян, які не могли вміститися у святині. Було розширено саму церкву, а також додано кілька бічних каплиць, що надало храму форму хреста.
Кохавине приваблювала як простих прочан, так і видатних діячів української культури. Саме тут надихнувся Іван Франко, написавши свій знаменитий вірш "Конкістадори". Ці місця досконально досліджував Іван Нечуй-Левицький, шукаючи матеріали для свого історичного роману "Іван Виговський". Чому саме тут? Бо всі навколишні села – Руда, Гніздичів, Ганнівці, Лівчиці, Облазниця, Воля Гніздичівська, Нове Село – належали до маєтків знаменитого гетьманського роду, що залишив свій слід у кожному з цих місць.
Згодом отець Ян Тшопінський розпочав збирання свідчень про численні зцілення, що відбулися завдяки молитвам до святого образу. Його віра в надзвичайну силу ікони була такою сильною, що він звернувся до львівського Архієпископа Йосифа Більшевського з проханням коронувати образ. 15 серпня 1912 року на день коронації святині до Кохавини зібралося близько 100 тисяч паломників. Для обряду коронування були виготовлені корони з золота найвищої проби, прикрашені дорогоцінними каміннями, що підкреслили значущість цієї події для місцевої громади та всього регіону.
Під час Першої світової війни у Кохавино розміщувалися австрійські гарнізони та втікачі зі Східної України. За заповітом отця Яна Тшопінського, костелом почали опікуватися єзуїти, які прагнули зберегти традицію і дух святині. Однак події Другої світової війни не дали можливості для довготривалої присутності єзуїтів у Кохавино. Наприкінці 1943 року фронт наблизився до села, виникла серйозна загроза для святині. Щоб зберегти чудотворну ікону, отці єзуїти вирішили вжити запобіжних заходів. Вони створили точну копію ікони з імітованими сукнею та коронами і помістили її в головний вівтар, а сам оригінал ікони був вивезений до польського міста Глівіце, де його розмістили в костелі св. Бартоломея. Ніхто з прихожан не здогадувався про заміну, і до сьогодні Кохавинська Богоматір залишається в Польщі, продовжуючи свою духовну місію.
Після завершення війни радянська влада вирішила закрити костел, а його приміщення передали колгоспу. Хрест із вежі був звалений, а сам храм почав використовуватися як зерносховище та льонопункт. У святе місце заїжджала важка техніка, а у приміщенні стояла худоба. Через відсутність належного догляду дах почав протікати, а сама будівля поступово занепадала. Більшовики навіть планували зруйнувати вежу костелу, але вона витримала всі випробування, зокрема натиск колгоспної техніки. Єдине, що було знято з вежі — це годинник, який передали до Жидачівського історичного музею.
Відродження костелу в незалежній Україні
Після розпаду радянського союзу та здобуття Україною незалежності храм у Кохавино-Гніздичеві потрапив під опіку отців Чину Найсвятішого Ізбавителя (редемптористів), які взяли на себе завдання відновлення святині. Вони розпочали масштабні реставраційні роботи, зокрема відновлення підлоги храму, реставрація вежі та повернення її дзвонів, що стало важливим кроком на шляху повернення храму до його духовної величі.
Ще у жовтні 1991 року костел отримав новий статус — він став частиною Греко-Католицької церкви. З того часу костел занесено до реєстру пам’яток архітектури, що підтвердило його історичну та культурну значущість.
Попри обмежені фінансові можливості, поступово святиня відновлюється, набуваючи все більшої ошатності. Нещодавно було відремонтовано монастирські приміщення, а також каплицю, що розташована на чудотворному місці. Крім того, було розчищено криничку, повернувши її первісний вигляд, і замінено дах храму на металочерепицю. Хоча ще багато робіт залишається незавершеними через брак коштів, відвідувачі храму відзначають, що його простота і невибагливість додають особливої атмосфери духовності, що притягує все більше паломників як з України, так і з Польщі.
Сучасне значення "храму ангелів"
Сьогодні костел у Гніздичеві — не лише архітектурна пам’ятка, а й символ віри та культури, що об'єднує минуле і сучасне. Незважаючи на довгий шлях реставрації, храм зберігає атмосферу давніх легенд і духовну ауру, яка приваблює паломників зі всієї України і з-за кордону. Завдяки зусиллям священиків і підтримці громади костел поступово повертається до свого первісного вигляду, хоча втрачену чудотворну ікону повернути вже неможливо.
Костел Кохавинської Богоматері, відомий як "храм ангелів", залишається одним із найбільш пам’ятних релігійних об’єктів України, символом міцності української культури і традиційної духовності, які відображають віру, збережену протягом століть.
