Федеріко Фелліні. 92 роки
«В одном из неснятых фильмов Федерико Феллини на тоненькой льдине, в бокале мартини…»
Його сінематограф був наскрізно дивним, майже винятково чоловічим, суперечним між світом по той бік екрану і світом по наш. Сам він – типове італійське явище.
Як це могло бути? Митець міг спокуситися бажанням знімати щось таке неореалістичне і збалансоване, щоб аж пальці повивертало – і в принципі був би по-своєму правим. А як воно сталося насправді? Митець знімав щось таке тонке, прозоре і по-людськи просте, якого ніхто й не зумів би. Як сказав колись Бродський: „Бог зберігає все”. Однорідна маса без грудочок – не мета. Світ смакує тільки тоді, коли світиться кожною молекулою...
У всіх має бути свій улюблений Фелліні: хтось обожнює «Вісім з половиною», іншому ближче «Дорога», третій відшукав для себе «Вогні Вар’єте». У жодній із названих і неназваних його картин не живуть ані правдоподібність, ані тим паче реальність, адже, якби фільми відображали реальність, ми вже б давно і безповоротно з’їхали з глузду.
У 1960-му Ватикан усім своїм великим шлунком перетравлював гучний жирний скандал: світ побачила картина «Солодке життя». Обурення визвала (хочу зазначити, надзвичайно естетична) сцена стриптизу. На прем’єрі у Капітоль де Мілан хтось із глядачів навіть плюнув режисеру в обличчя. Що ж. Як би там не було, але незабаром стрічку назвали символом великої епохи італійського сінематографу і нагородили Золотою пальмовою гілкою на фестивалі в Каннах. Ось і маєте.
Якщо іншими словами, Фелліні – це гострота з генетичними спіралями тонкості, відточена – даруйте на тавтології – геніальність. Здається, все своє життя режисер старався як міг. Результати цих потуг особливим концентратом утілилися в найнеясніших сновидійних його картинах: «Місто жінок» та «Голоси луни». Майже до всіх фільмів музику написав не абихто – сам Ніно Рота. Кожна картина приводила до нього натовп нових адептів. Ніколи він не переглядав уже відзняті, адже (як у будь-якого перфекціоніста) одразу виникало бажання щось переробити.
Кращий режисер, та не найкращий чоловік. Від лівого соціального неореалізму до інсульту правої півкулі головного мозку.. Арт-хауз. Простір. Сфера та життя. Усе, що здатна показати кіноплівка.
P.S. Перед переглядом забудьте всі стереотипи і штампи, що літають у вашій голові. Відстороніться від побуту. Заглибтесь у своє внутрішнє. Бо ж перед вами apre il mondo di Fellini.
P.P.S. У січні цього року весь світ відзначає твоє 92-річчя, Федеріко.
Дарина Пастушенко
