З чого усе почалося? Що стало для Вас вирішальним поштовхом?
Якщо чесно, вже навіть не пам’ятаю. Здається, я хотіла писати з того часу, як мама вперше показала мені книжку. Редактор гімназійної газети випадково дізнався, що я «пишу», і надрукував якісь кілька уривків. Потім – через кілька років – наречений, який був змушений вислуховувати всі мої свіжі тексти, запропонував віднести їх у якусь редакцію. Я вибрала один і віднесла одразу в дві газети – обидві прийняли і навіть запропонували співпрацю. Так, у 16 років, я почала писати для газет, а згодом тексти почали перетворюватися на книжки… До речі, наречений, який згодом став чоловіком, зараз посміюється, начебто наполіг, аби я взяла його прізвище замість свого дівочого – Шевченко, бо розумів, що Шевченків-письменників уже було чимало, а прізвище Гербіш дасть мені хоч якусь творчу самобутність. Не було вирішальних поштовхів. Була незмінна мрія і впевненість, що мушу її втілити.
Яку книгу варто прочитати кожному, і чому?
Біблія. Тут, мабуть, коментарі зайві.
Що для Вас є джерелом натхнення? Звідки його черпаєте?
Джерелом є все на світі – життя, радість і смуток (це, правда, не надто пасуватиме до слова натхнення, але навіть біль стимулює до роздумів і текстів), маленькі щоденні дива, подорожі, люди, миті…
Які асоціації викликає у Вас слово «щастя»? І що воно означає особисто для Вас?
Внутрішній спокій і радість незалежно від обставин. Це те, чого не можна досягти «зовні». Це внутрішній стержень, у котрого, проте, є свій якір. Для мене цей якір – віра в Бога.
Що Ви найбільше цінуєте в людях?
Ту ж таки незмінну радість, вірність, доброзичливість, стійкість і сміливість. І жагу до пригод, звісно.
Хто є Вашим кумиром? І чому саме цією людиною захоплюєтеся?
У мене немає кумирів. Але є люди, які мене захоплюють. Серед них – мій чоловік Ігор. Я знаю його 12 років (дев’ять з яких – у якості його дружини) і досі дивуюся його відданості, доброті, мудрості, його бажанню змінюватися і ставати кращим, його неймовірно широким і світлим серцем, а ще тим, яким дивовижним батьком для нашої донечки він є.
Чи переживали період творчої кризи? Якщо так, то як Вам вдалося її подолати?
Творча криза – це регулярне явище, абсолютно природне і корисне. Саме в ці періоди відбувається розвиток, переосмислення, напрацьовуються м’язи, так би мовити. Я не долаю її навмисне. Просто живу – не пишучи. Зосереджуюся на щоденному-важливому. А потім – гоп – і розумію, що всередині зібралося достатньо слів, щоби стати новим текстом. Як правило, ті нові тексти відчутно кращі за попередні, докризові.
Якби Вам випав шанс наново прожити якийсь день із минулого, чи скористалися б Ви ним? Чому?
Не знаю, мабуть, ні. Ціную теперішнє.
Який із написаних Вами творів є улюбленим?
Немає улюблених власних текстів. Більше того, я їх не перечитую. Бо одразу хочу все-все-все змінити. Внутрішній розвиток відбувається з кожним новим словом і з кожним новим мовчанням. Чесно кажучи, я не знаю письменників, які були б повністю задоволені написаним. Постійно хочеться вдосконалювати – і вдосконалюватися.
