У пошуках Юрія Федьковича: маловідомі листи Михайла Драгоманова до Степана Смаль-Стоцького

У пошуках Юрія Федьковича: маловідомі листи Михайла Драгоманова до Степана Смаль-Стоцького

Лідія Ковалець

В основі статті – першопублікація та коментування тематично пов’язаних із Ю. Федьковичем двох епістолярних звернень М. Драгоманова до С. Смаль-Стоцького, що зберігаються в Центральному державному істо-ричному архіві України у м. Львові.

Ключові слова: М.Драгоманов,Ю.Федькович,С.Смаль-Стоцький,лист,автограф,мемуари.

Постановка наукової проблеми та її значення. Аналіз досліджень цієї проблеми. ОсягаючиФедьковичеве життя як історію розвитку його творчої індивідуальності, окреслюючи при цьому й комунікативний простір письменника, складні взаємини з інтелігенцією, ми звернули увагу на винятковість постаті М. Драгоманова. Цей учений і публіцист, громадсько-культурний діяч не лише листувався з Ю. Федьковичем і зустрічався з ним. М. Драгоманов видав першу в Наддніпрянській Україні збірку творів письменника – його «Повісті» (1876), запропонував перші і чи не найкращі зразки літературно-публіцистичної федьковичіани і тим посприяв загальноукраїнському та ще ширшому резонансові творчості письменника, залучив його до етнографічних студій над Буковинською Гуцулією, за що Ю. Федькович був удостоєний членства в Південно-Західному відділі Російського імператорського географічного товариства. Так на основі спостережень і розмислів, дотичних студій, передусім єдиної спеціальної розвідки відповідної тематики авторства В. Погребенника [9], народилася ще у 2007 р. наша стаття «Юрій Федькович та Михайло Драгоманов: на перехресті життєво-творчих доріг» [4].

Водночас інтуїція підказувала існування пластів невикористаного матеріалу; манливою загадкою залишалась, скажімо, доля споминів про Ю. Федьковича, які М. Драгоманов зголосився підготу-вати на поклик С. Смаль-Стоцького, у той час екстраординарного професора Чернівецького університету. Відсутність споминів не зовсім корелювала із твердженням М. Драгоманова (що про знайом-ство з Федьковичем він «написав осібний мемуар для пр[офесора] Смаль-Стоцького» [3, с. 201]), як і з рішучими заявами С. Смаль-Стоцького (що споминів М. Драгоманова він не одержував [10, с. 264; 7, с. Х]). Одне слово, вихід бачився в залученні й інших матеріалів авторства цих двох непересічних українців, матеріалів, які пролили б світло на окреслюване питання, що мало обговорюватися принаймні листовно.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження.

Віднайдення епістол М. Драгоманова до С. Смаль-Стоцького у фонді 663 (М. Павлика) (оп. 2, од. зб. 63)

Центрального державного історичного архіву України у м. Львові було закономірним. Саме М. Пав-лик опублікував листування М. Драгоманова з багатьма західноукраїнськими діячами; наразі й ці матеріали він, схоже, зібрав, сподіваючись видати їх, навіть переписав своєю рукою, відтворив і зроблені С. Смаль-Стоцьким помітки на них (його скопійовані тексти зберігаються поруч з автентичними у папці «Листи Драгоманова М. до кореспондентів на букву “ С”. Оригінали і копії»: автограф М. Драгоманова – на с. 19–20 зв., М. Павлика – с. 21–33). Проте намір упорядника видру-кувати ще й ці «ентузіястичні» матеріали свого великого приятеля не реалізувався.

Так-от федьковичівська тема зринає у двох збережених зверненнях М. Драгоманова до С. Смаль-Стоцького – від 5 січня 1888 р. і 30 квітня – 23 травня 1888 р.; з часом на передній план закономірно виступила гострота й інших насущних питань національного, суспільно-наукового життя, однаково важливих для обговорення.

Публікуючи вперше повністю один із листів, інший фрагментарно, маємо на меті не лише ввести до наукового обігу значущі заретушовані сторінки федьковичезнавчої науки й доповнити відомий масив епістолярії М. Драгоманова. Як видається, повний текст звернення від 5 січня 1888 р., може, й першого саме до цього адресата, вкотре наочно демонструє, наскільки великою та пристрасною була перейнятість автора навіть в еміграції загальною проблематикою українського національного буття і наскільки значною виявлялася філологічна, культурницька, ідейно-полемічна (з величезною долею категоризму) складова частина цієї проблематики. Фактично листи, майже абсолютно позбавлені приватності, відігравали роль трибуни для кожного з діячів. Думки С. Смаль-Стоцького щодо написаного допомагають відтворити помітки; їх подаємо з редакції Павликових манускриптів, позаяк він теж фактично прилучився до цікавого епістолярного діалогу.

Вивчаючи спадщину С. Смаль-Стоцького, коментуючи, безумовно, опрацьовуване його листування із М. Драгомановим, дослідники зазначали: «Найменше збігалися їхні погляди на справи національні, у питаннях про стосунки з церквою, у визначенні тактики щодо москвофільства та офіційних властей Смаль-Стоцький займав переважно гнучкішу позицію» [2, с. 62]. Утім радикальніша позиція М. Драгоманова так само значуща й варта спеціальної уваги, оскільки вона не тільки, як висловився М. Павлик, «знакомила Еуропу з нашими змаганнями, нашими ідеалами» [8, c. Х], а й таки розворушувала українство в Україні, спрямовувалася на його відродження та розвиток по шляху європейської цивілізації.

При передрукові листів М. Драгоманова зберігаємо особливості мови й правопису автора – зреформованої ним же абетки, названої женевкою (чи драгоманівкою) з її принципом відповідності однієї літери одній фонемі (зокрема, усуненням я, є, ї, ю та введенням j, відкиданням щ і т. п.). Власні примітки щодо окремих згаданих у тексті конкретних імен, назв, подій не підписуємо, передані М. Павликом зауваги С. Смаль-Стоцького засвідчуємо криптонімом М. П.

Лист М. Драгоманова до С. Смаль-Стоцького, 5 jанв. 1888

Genevа, Chemin Dancet, 14

Високоповажний Добродіjу,

Jа дуже зрадів Вашому листу. І мені не раз думалось обернутись до Вас, та jа спиньавсь, бо остатніми часами майже всьаке слово моjе до кого з австрійських земльаків доставало в одповідь по меншій мірі грубость, так jа і поклав собі не брати ніколи ініціативи в відносинах з так милими земльаками1.

Спасибі Вам і за книжки; те, що написано Вами в Archiv f[ür] d[ie] Slav[ische] Phil[ologie] 2, jа вже знав і, наскільки моjі зуби зуміли вкусити спеціально лінгвістичні речі, – оцінив.

Шчо Ви беретесь до виданьньа повного зібраньньа творів Федьковича, jа двічі радиj, про потребу такого виданьньа jа сам писав у листі до «Січі»3 в отповідь на запросини на вечерок у спомин

1 М. Драгоманов прозоро натякає на неприхильність до себе наляканої його соціал-радикальною позицією консервативнішої частини інтелігенції у підавстрійській Україні.

2 У цьому найстарішому славістичному журналі, який заснував 1875 р. В. Ягіч у Берліні (виходив до 1929 р.), друкувалися статті про фонетику, граматику та синтаксис слов’янських мов, робився опис давніх слов’янських літературних пам’яток, досліджувалася усна літературна традиція, культура, міфологія. Журнал виходив німецькою мовою, відігравав роль медіатора між слов’янською та західноєвропейською наукою і намагався досягти рівня германських та норманських студій. С. Смаль-Стоцький надрукував тут свою працю «Über die Wirkungen der Analogie in der Declination des Kлеінrussischen» / «Про впливи аналогії у відмінюванні в малоруській мові» (1885. – Band. 7. – S. 194–246, 409–432 ; Band. 8 . – S. 58–76), про яку і згадує М. Драгоманов.

Ф[едькови]ча, та чомусь і спомину про той лист в «Дђлі»4 нема. Моjа рада була б, коли дозволите, – поспішити з виданьньам і навіть відділити jого від біографіjі, на котру треба часу, поки сберете матеріjaл. А треба скорше подать твори писательа, котрого наша публіка, власне, дуже мало знаjе.

Jа, на лихо, мало можу стати Вам у пригоді в справі такого виданьньа, бо ніjаких рукописів покіjника, окрім двох віршечків, котрі він мені дав, jак jа був у нjого в 1875 р., в мене нема. Моjе виданьньа «Повістеj» зробилось доволі кумeдно: автор стоjав тоді на тому, шчо jого повісти «нічого не варті»; не хотів не тілько дати мені jаких рукописів, але навіть сказати, чи jа зібрав усі jого повісти, котрі були напечатані в галицьких альманахах. «Е, то не варто! Рoбіт, шчо знаjете», – з цих двох фраз jа нічим не міг jого збити. Персональних стосунків з Ф[едькови]чем jа мав небагато, хоч вони були досить приjазні. Перший раз jа з ним бачивсjа у 1873 р. у Львові5, а потім у 1875 в Путилові6, де jа прожив три дні, післjа чого Ф[едькович] провів мене до Жабjого7. В цеj раз ми говорили багато, але вражіньньa на мене зробив Ф[едькович] дуже сумне, котре зводитьсjа до такоjі думки: jак наша громада не вміjе ні виховати, ні навіть піддержати таланту, ні послужитись ним8. Коли іллюстрациjі такоjі думки не вдастьсjа Вам за велику j навіть шкодливу jeресь, то jа напишу Вам моjі спомини про Ф[едькови]ча9.

За Minoritätsvotum 10 etc дjakyiu, але думку мою про всjу цьу справу підньато зарані і фальшивим11 способом. Треба було сперше приватними виданьньами спопульаризувати «фонетику»12, а потім вже піднімати оффиціальне питаньньа. До того не слід було примішувати до справи політику, та шче і питаньньа лоjальностi австрійськоjі13.

  • 3 Очевидно, йдеться про українську студентську організацію, що діяла у Відні з 1868 р. У 1870-х рр. вона активно поширювала ідеї М. Драгоманова.
  • 4 Йдеться про «Діло» − провідну галицьку газету, що почала виходити у Львові 1880 р. на противагу русо-фільському часописові «Слово». Відстоювала ідеологію народовців, із 1886 р. – товариства «Народна Рада». Водночас видання віддавало свої шпальти для вияву різних політичних поглядів.
  • 5 У серпні – на початку вересня 1873 р. М. Драгоманов перебував у Львові у справі заснування Літератур-ного товариства імені Шевченка. Ю. Федькович же із липня 1872-го до кінця вересня 1873 р. працював у столиці Галичини редактором видавництва популярних книжок для народу: як через два роки опісля написав М. Драгоманову, він у Львові «чотирнадцять чорних місяців перебув, щоб, розчарований до краю, під рідну стріхувернути» (Драгоманов М. Переднє слово / М. Драгоманов // Повісті Осипа Федьковича. – К. : [б. в.], 1876. – С. Х).
  • 6 Тобто у Сторонці-Путилові, рідному селі Ю. Федьковича.
  • 7 Село над Чорним Черемошем, осередок галицької Гуцульщини.
  • 8 Ця думка перегукується з іншою думкою М. Драгоманова, висловленою у праці «Австро-руські спомини (1867–1877)»: « Федькович видавсь мені капіталом, котрий і сам себе не вміє вжити як слід, і ті, що навколо нього, не вміють, і котрий через те просто щодня пропадає і навіть деморалізує громаду приміром свого пропадання» (Драгоманов М. П. Літературно-публіцистичні праці. У 2 т. Т. 2 / М. Драгоманов. – К. : Наук. думка, 1970. – С. 201).
  • 9 Майже весь цей абзац, починаючи від слів «Моjе виданьньа…», зацитував О. Маковей у праці «Житє-пись Осипа-Юрія Гординського-Федьковича» (Львів, 1911. – С. 496).
  • 10 Йдеться про брошуру С. Смаль-Стоцького (у співавторстві з Т. Гартнером) «Minoritätsvotum in der vom K. K. Bukowiner Landesschulrathe behufs Regelung der ruthenischen Schulorthographie eingesetzten Kommission, abgegeben in November 1887» / «Голос меншості в комісії, створеній ц. к. Крайовою шкільною радою для управильнення української шкільної орфографії, виданий у листопаді 1887» (Czernowitz, 1887. – 44 s.). Це був науково-популярний і педагогічний нарис, своєрідний документ, розповсюджений на Буковині і надісланий Міністерству віросповідань та освіти у межах дискусії навколо правописного питання. Перед тим у Галичині й на Буковині при Крайових радах шкільних були створені відповідні комісії щодо доцільності впорядкування правопису. Комісія, організована у Львові, висловилася за передчасність уведення фонетики. У «Голосі мен-шості…» давався аналіз відомих правописних систем української мови, пояснювалася суть правопису, що спи-рався на словник Є. Желехівського, переконливо обґрунтовувалося, чому українці мають перейти до фонетики.
  • 11 Коло сих слів д. Стоцький написав збоку: «вона популярна!» − М. П.
  • 12 Слова «зарані і фальшивим» підчеркнені д. Стоцьким і над ними дано знаки ??? – М. П.
  • 13 Слова «питаньньа лоjальности австрійської» підчеркнено д. Стоцьким і верх них написано : «ми вираз-но відхрещуємось від того!» − але сі слова д. Стоцького йдуть, мабуть, лише до «політики». – М. П.

Цеj остатніj заход Ваших народовців дуже мало симпатичниj мені по крайніj мірі, та думаjу, шчо і усьакому ліберальному чоловікові14. Окрім того, він фальшивиj і з наукового15, і з практичного боку. Ні в jаких справах, а тим менше в справі національніj не можна накинути льудьaм ортодоксіjі16. Кожниj вільниj опредільати своjу національність jак хоче, – і коли Ваші «москвофіли» взнаjуть себе за один народ з нижегордцьами, до того урьаду нема діла17. Ось, наприклад, фламанчики, котрі в 1830 р. відділились від Голландії між инчими задльа того, шчо себе за окремиj народ вважали, потім і ортографіjу голланську взьали і мову своjу приближуjуть до голланськоjі, і ніхто jім не указ! Ви скажете, шчо діjсно фламанці і голланці – « адін народ». А другі кажуть, шчо зовсім не один, – а головніjше, шчо це jіх власне діло, ніхто не мajе права затикати jім горла та в ліберальніj Бельгіjі ніхто і не затика. Окрім того, всьа австроруська боротьба з москвофільством прінціпіально на фаль-шивім ґрунті. Власне, московшчина мajже ні при чому в цій справі. Герцен колись добре одповів одному польaку, шчо Хмельницкиj «не изъ любви к Москвђ, а изъ ненависти къ Польщђ піддался Олексіjy Михаjловичу»18, – ergo: побороти москвофільство треба боротьбоjу проти полонізму, рума-низму, [нрзб.]19 і т. п., а зовсім не доносами20, остатні и за нелоjальність москвофілів. Потім москвофільство Ваше далеко більше «полонофільство» 21, ніж москвофільство. І на нашіj Украjiні церковно-славjаншчина далеко більше довела нас до «единства» з москальами, ніж насильство московського укладу. Jакби було Украjіна в ХVІІ ст. здолала вибавити «мову руску» з-під гніту «jазика болгарского» та закласти хоч один свiтськиj університет, то тепер скорше б Москва мусила б боротись з киjівським обрусеніjем, ніж Киjiв з московським.

І у Вас в почестніj справі ортографіjі ніjакими – простіть – софізмами (вроді того, шчо М. Scha-sckewitsch [нрзб.]) Ви не закриваjете того, шчо фонетиці противне власне Ваше попівство 22. Але ж і в остатніj час митрополіт львівськиj став на чолі оппозиціjі23. На Пелеша24 Ви покликуjетесь зовсім даремно, бо він, во 1-их, про ортографіjу25, власне, не говорить, а в 2-их, Пелеші, може, і будуть проти «московськоjі» ортографіjі, але в цілому – другого «обjединеніjа», спершу римського, а потім польського. А в 3-е, Пeлеш в усjакіj ортографіjі зхоче змінити не тільки «[нрзб.] Schriften von Drago-manow, oder Pawlyk»26, а і Шевченка, і Федьковича, і навіть самого Вол[одимира] Барвінського27, котрий в своjі [нрзб.] написав був у «Правді» усjакі ліберальности, од котрих Русь кликала наро-довців зректись зовсім консеквентно28, шчо львівські народовці, jак стали клерикалами, то зреклись і фонетики29, бо фонетики у Вас ступень і до церковноjі реформи (хоч, може, поки і з захованьньам

  • 14 Слова «від політики» зачеркнені д. Смаль-Стоцьким і дописано збоку: «Се цілком не так». – М. П.
  • 15 Над сими словами написав д. Стоцький: «певно! але сего ми не думали». – М. П.
  • 16 Над сими словами завважав д. Стоцький: «певно!» – М. П.
  • 17 Над сими словами завважав д. Стоцький: «певно!!», а збоку дописав: «Я так і казав, що коли хочут, то нехай стараються завести [нрзб.] язик в школах». − М. П.
  • 18 Це майже дослівна цитата із праці О. Герцена «Россія и Польша. Отвђт автору статьи о русской типо-графіи в Лондонђ. Письмо второе» як відповіді на статті «Aleksander Hercen i Wolna Drukarnia w Londynie», друковані в «Przeglądzie Rzeczy Polskich».
  • 19 Над сими словами написав д. Стоцький: «але ж вони цю борбу спиняют!!» − М. П.
  • 20 Д. Стоцький завважав збоку: «Я не похвалю доносів!!» – М. П.
  • 21 Д. Стоцький написав над сим словом: «Ошибочно! – се інша річ!» − М. П.
  • 22 Сі три слова підчеркнені д. Стоцьким, і над ними написано: «не все». – М. П.
  • 23 Йдеться про Сильвестра Сембратовича (1836–1898) – галицького митрополита (з 1885 р.), кардинала (з 1894 р.). Видав перший молитовник народною мовою (1879).
  • 24 Пелеш Юліян (1833–1914) – греко-католицький станіславський єпископ, прихильник концентрації усієї церковної влади в руках Папи Римського.
  • 25 Д. Стоцький завважує збоку: «тут ходит о язик!!» – М. П.
  • 26 Тексти від Драгоманова чи Павлика (з нім.).
  • 27 Барвінський Володимир (1850–1883) − громадський діяч, публіцист, літератор. У 1876–1880 рр. редак-тор журналу «Правда» − провідного органу народовців, засновник і перший редактор політичного часопису «Діло» (1880–1883). М. Драгоманов полемізував із В. Барвінським щодо кількох своїх публікацій, зокрема статті «Антракт з історії українофільства. 1863–1872», де критикувалася діяльність народовців. Зокрема, редак-цію «Правди» було звинувачено в тому, що вона не хоче порвати зовсім своїх «попівсько-шляхетських зв’язків».
  • 28 Очевидно, це натяк на те, що галицькі народовці в 1887 р. так і не зважилися активно долучитися до боротьби з правописного питання.
  • 29 Д. Стоцький написав над сими словами: «ні!!» − М. П

обрьаду, jак заховано, напр[иклад], кат[олицький] обрьад, напр[иклад], [нрзб.], де, одначе, католики зовсім протестанти в усьому, починаjучи з вибору попів).

З усього всього і иншого такого jа дозвольаjу собі робити такі ось практичні виводи шчодо справи ортографичності:

1) треба замінити усьаку агітаціjу за фонетикоjу в сферах yкладових, а вести тоті в сферах педаґоґичних і літературних, і то на ґрунті чисто культурному, а не національнім30, тобто просто печатати книги фонетикоjу;

2) треба всьакими способами підкопувати клерикальну реакціjу, так московську, так і іеузуjітську – котра остатньа страшнішча, бо вона запанувала в усіj Австріjі і котра, власне, порождаjе і реакціjу москвофільську.

    • 30 Над остатними словами Д. Стоцький завважив: «і! чому ні?», а слово «культурному» підчеркнув. –М.П,
    • 31 Cтиглий плід (з нім.).
    • 32 У своїй праці «Правописні системи М. Драгоманова (латиниця, драгоманівка)» (Прага, 1932) В. Сімович зазначав: «Причина того, чому драгоманівка не принялася в 80−90 рр. ХІХ ст., − це її великий на той час радикалізм, принаймні, тодішнє покоління приняло новини Драгоманова, хоч які вони раціональні, за дуже радикальні зміни» (с. 85). І далі про ще одну причину, «таку саму важну, як характер правопису: саму особу творця»: «Хоч Драгоманів цьому дивувався, але – догадувався, що люди не приймають його правопису через один гріх – його «женевських хрестин, коли не родин». Драгоманівка була тісно звязана з особою її батька, видання, друковані нею, мали певне політичне (радикальне, соціялістичне, навіть на той час революційне) забарвлення, тим то консервативне з природи й вихованням українське громадянство Західньої України її по-просту боялося» (с. 86).
    • 33 Йдеться про Омеляна Огоновського (1833–1894), мовознавця і літературознавця, педагога, письменника і громадського діяча. Як мовознавець, виступав за окремішність української мови з опертям її літературного варіанту на народну основу. У 1887 р. належав до комісії, створеної при Крайовій раді шкільній Галичини і покликаної впорядкувати правопис. На той час підготував призначену для середніх шкіл і на західноукраїнській народній основі «Граматику руського язика» (вийшла 1889 р.), що спиралася на етимологічний правопис.Отож значною мірою за наполяганням О. Огоновського, професора університету, більшість комісії висловилася за те, що хоч фонетичний правопис краще відповідає потребам навчання українських дітей, але для його введення ще не визріли умови.
    • 34 З усіх чотирьох частин датованої 1887–1894 рр. праці О. Огоновського на початок 1888 р. вийшла тільки перша. «Глави про правописі» у ній нема. Можливо, М. Драгоманов мав на увазі главу «Граматики и словарђ».35 Коло сего д. Стоцький завважав: «от – потрохи!». − М. П.36 Тобто газету «Буковина», що виходила в Чернівцях із 1885 р., орган українських народовців, писаний народною мовою, від 1888 р. фонетичним правописом.37 Гінс Ежен (1839–1923) – бельгійський науковець та етнограф, автор праць про фольклор Росії, де розглядає й український фольклор, та «Les legends chrétiennes de l’Oukraine» / «Легенди християн України» (1887–1890).38 «Союз» − перше легальне студентське товариство у Чернівецькому університеті, що діяло з 1875 р. і гуртувало українських студентів Буковини поміркованих громадсько-політичних поглядів. «Союз» вів культурно-освітню та видавничу діяльність («Буковинський альманах», 1885 та ін.).39 «Руська Бесіда» − перша і найбільша громадсько-культурна та освітня організація, заснована 1869 р. Спочатку перевагу в ній мали москвофіли, від 1884 р. – народовці.

шчо там jіх рвуть і викидаjуть, а, окрім того, побачивши, шчо «Соjуз» не обернувсь до мене (свого члена-основательа), коли вкладав свіj Альманах, а ні Р[уська] Бесіда не увістила мене, видавцьа Ф[едькови]ча40, про jубилеj Ф[едьковича]ча41, думаjу, шчо буковинським землякам прикро дістати і слово од такого поганцьа.

З шчироjу пошаноjу Ваш М. Драгоманов.

Лист М. Драгоманова до С. Смаль-Стоцького, 30 апр. – 23 маja 1888

(фрагмент)

<…> Папери до виданьньа Федьковича jа потроху розшукуjу. Це не так легко при масі паперів у мене і при неможливості сістематичного порьадкуваньньа, бо jа мajу кілько роботи зразу, і мій кабінет зразу і jідальньа, і хата, де вчитьсьа і граjітьсьа льальками моjа менша дочка42. Та багато jа не знаjду – а надто того, шчо передав од Федьковича до К[иjівського] геогр[афічного] Товариства43. Напишіть об тім до Волод[имирa] Антоновича44: він був остатнім предсідателем Товариства – то, може, памjатаjе, куди діли ті папери. <…>

23 маjа. Простіть, шчо так задержав лист. Думав було написати одразу і спомини про Ф[едькови]ча – та перервали переjізди деjаких льудеj та строкові праці і т. п. – то і одкладаjу кінець подалі.

* * *

Висновки та перспективи подальших досліджень. Як бачиться,презентовані листи М.Дра-

гоманова не дали змоги остаточно з’ ясувати долю спогаду їх автора про Ю. Федьковича. Проте і вони зафіксували цікаві мемуарні вкраплення, може, й неословлені в інший спосіб. Важливо, що авторитетний мемуарист у просторіні епістолярних текстів перебував на Федьковичевій хвилі, отож актуалізовував пов’ язані з письменником думки для їх потенційного вже окремішнього оформлення. Чи відбулося воно, важко сказати. У листі від 5 січня 1888 р. та й навіть у фрагменті наступного листа, від 30 квітня – 23 травня 1888 р., М. Драгоманов весь у роботі («кілько роботи зразу»), весь у клопотах про загальне, громадське, українське. І наявність згадок про Ю. Федьковича в такому контексті тим більше показова та хвилююча. Власне, шукання видатного поета, віднаходження його образу в рецепції М. Драгоманова дало змогу (наскільки була можливість через читання і коменту-вання його листів) побачити також образ видатного реципієнта, котрий справді, як написала газета «Буковина» в некролозі, «відзначався … великим талантом, глибокою наукою, щирим патріотизмом і великою працьовитостию» [1]. Попереду – новий етап у пошуках спогадів М. Драгоманова (через вивчення неопублікованої частини його епістолярію, епістолярію інших осіб) та зібрання, впорядкування, видання якнайповнішого корпусу спогадів про Ю. Федьковича і його сучасників.

40 Над сими словами д. Стоцький написав: «нікого – тілько часописями». – М. П.

41 Йдеться про відзначення в Чернівцях у липні 1886 р. 25-річчя літературної діяльності Ю. Федьковича.

С. Смаль-Стоцький був на той час заступником голови «Руської Бесіди».

42 Йдеться про Аріадну Драгоманову (1877–1954), пізніше дружину Івана Труша.

43 До початку жовтня 1873 р. Ю. Федькович надіслав М. Драгоманову програму опису Гуцульщини, на

основі якої планувалася підготовка ширшої етнографічної студії. Ці матеріали й має на увазі адресант.

44 Антонович Володимир (1834–1908) − український історик, археолог, етнограф, археограф. Південно-

Західний відділ Імператорського Російського географічного товариства очолював від травня 1875 р. до ліквідації Товариства у червні 1876 р.

Джерела та література

Джерела та література

1. [Б. п.]. Михайло Драгоманів [некролог] // Буковина. – 1895. – № 54.

2. Даниленко В. Академік Степан Смаль-Стоцький. Життя і діяльність / В. Даниленко, О. Добржанський. –

Київ ; Чернівці : Ін-т історії України НАН України, 1996. – 232 с.

3. Драгоманов М. П. Австро-руські спомини (1867–1877) / М. П. Драгоманов // Драгоманов М. П. Літера-

турно-публіцистичні праці. У 2 т. Т. 2 / упоряд. і прим. І. С. Романченка, В. В. Лисенко. – К. : Наук.

думка, 1970. – С. 151–288.

4. Ковалець Л. Юрій Федькович і Михайло Драгоманов: на перехресті життєво-творчих доріг / Лідія

Ковалець // Наук. вісн. Чернів. ун-ту. – 2008. − Вип. 394–398 : Слов’янська філологія. – С. 127–131.

5. Лист М. Драгоманова до С. Смаль-Стоцького. Женева, 30 квітня – 23 травня 1888 р. // Центральний

державний історичний архів України у м. Львові (далі − ЦДІАЛ України), ф. 663 (М. Павлика), оп. 2,

од. зб. 63, с. 34–37 зв. (автограф).

6. Лист М. Драгоманова до С. Смаль-Стоцького. Женева, 5 січня 1888 р. // ЦДІАЛ України, ф. 663 (М. Пав-

лика), оп. 2, од. зб. 63, с. 19–20 зв. (автограф), с. 21–33 (копія).

7. Маковей О. Передмова / Осип Маковей // Федькович О. Ю. Перше повн. і крит. вид. – Т. 4. Матеріяли

до життєписи Осипа Юрія Гординського-Федьковича / З першодр. і автогр. зібр., упоряд. і пояснив

О. Маковей. – Львів : З друк. НТШ, 1910. − ХV, 653 с.

8. Павлик М. Передмова / Михайло Павлик // Переписка Михайла Драгоманіва з Мелітоном Бучинським.

1871–1877. Зладив М. Павлик. – Львів : Накл. Наук. Т-ва ім. Шевченка. – С. VІІ−ХІІІ.

9. Погребенник В. Постать «буковинського Кобзаря» в літературознавчих студіях Михайла Драгоманова /

Володимир Погребенник // Літературна Україна. – 2006. – 6 лип.

10.Франко І. Лист до М. П. Драгоманова. Львів, 7 грудня 1890 р. / Іван Франко // Франко І. Зібр. творів.

У 50 т. Т. 49. Листи (1886–1894). – К. : Наук. думка, 1986. – С. 263–267.


Ковалец Лидия. В поисках Юрия Федьковича: малоизвестные письма Михайла Драгоманова к Степану Смаль-Стоцкому. Основу статьи составляет первопубликация и комментирование двух эпистоляр-ных обращений М. Драгоманова к С. Смаль-Стоцкому, которые хранятся в Центральном государственном историческом архиве Украины в г. Львове. Воспоминания о Ю. Федьковиче соседствуют со спектром актуаль-ных прежде всего для Галиции и Буковины общественно-политических, морально-духовных, собственно науч-ных, филологических проблем, которые волновали М. Драгоманова и обсуждались в свойственной ему полемической манере. Огромная преисполненность ими, восприятие их как неотложных, старание собственным опытом помочь делу в значительной мере объясняют, почему обещанное С. Смаль-Стоцкому написание специальных мемуаров об одном из наиболее выдающихся украинских поэтов откладывалось М. Драгома-новым на будущее. В то же время письма, вмещая интересные мемуарные сведения на тему Ю. Федьковича, представляют образ самого мемуариста, его мысли и идеалы.

Ключевые слова: М.Драгоманов,Ю.Федькович,С.Смаль-Стоцкий,письмо,автограф,мемуары.

Kovalets Lidija. Looking for Fed’koych: Little Known Letters from Myhajlo Drahomanov to Stepan Smal’-Stoc’kyj. The article’s purpose is the first publication and commenting of two epistolary appeals fromM. Drahomanov to S. Smal’-Stoc’kyj, primary sources of which are located in Central State Historical Archives in L'viv. The mentions about J. Fed’kovych in these letters are interlaced with the spectrum of actual primarily for Galicia and Bukovyna social and political, moral and spiritual, purely scholarly, philological problems, which worried M. Drahomanov and were discussed in polemical manner, usual for him. A huge preoccupation with these problems, the perception of them as urgent, the efforts to help the cause with his own experience largely explain why M. Drahomanov postponed writing of the promised S. Smal’Stoc’kyj special memoires about one of the gre atest Ukrainian poets. Hovever, the letter, containing interesting information, that concerns J. Fed’kovych, hold the image of the memoirist himself, this thoughts and ideals.

Key words: M. Drahomanov, J. Fed’kovych, S. Smal’-Stoc’kyj, l etter, autograph, memoires.

БІОГРАФІЯ

ТВОРИ

Популярні твори:

  1. Федькович Ю. [Cерія Бібліотека української літератури] (1985) [djvu]
  2. Народні пісні Буковини в записах Юрія Федьковича. Упоряд. Дей О. І., Романець О. С. (1968)
  3. Федькович Ю. Бідолашко (1987).djvu

КРИТИКА

ВІДЕО


Читати також