Ми з минулого: «Посттравматична рапсодія»

Ми з минулого: «Посттравматична рапсодія»

У вітчизняному кінематографі є знятий фільм політиком Дмитром Корчинським, який нічим не поступається французькій трилогії «Прибульці» та російському «Ми з майбутнього».

Добре українське кіно можна зняти при мінімальному бюджеті. Один з таких фільмів знятий на ентузіазмі. І до того ж арт-хаусний фільм про війну. Про війну вже знімали «Кіборги. Герої не вмирають» (2017), а також авторську стрічку Сергія Лозниці «Донбас» (2018). Від Дмитра Корчинського я очікував радикалізму, але не п’єсу про війну на Донбасі. Його надихнули «Хроніки Шекспіра». На основі п’єси був знятий фільм.

Це «Посттравматична рапсодія» (2017). Постравматична, бо головним героєм є кантужений солдат Сашко, який вижив у битві під Іловайськом (детальніше в романі Євгена Положія «Іловайськ»). Йому з’являються видіння з минулого: давньоруський воїн Мстислава Удатного після поразки під річкою Калкою; козак після поразки під Полтавою, Нестор Махно та нацисти. Вже образ зустрічі Дмитра Корчинського з минулим бачимо у кліпі Kozak System «Шабля» (2012), де він б’ється як представник нового часу шаблею з козаком. А в цьому фільмі Корчинський (він ще й продюсер) розкриває цю зустріч минулого та теперішнього. Подібно був знятий російський «Ми з майбутнього» (2008), який якісно знятий, але це кіно для масового глядача. Українська «рапсодія» є інтелектуальним продуктом.

Рапсодія – це інструментальний твір, вид музичної фантазії на народні теми. Музика звучить у фільмі у виконанні кобзаря Тараса Компаніченка, який є лідером гурту «Хорея козацька». Він виконує стародавні українські пісні, а тому soundtrack вартий уваги. Cеред пісень є оптимістична «Завжди Україна буде!».

Зйомки фільму тривали по 13-14 годин у київському павільйоні, а на четвертий в оперному театрі. З держбюджету ні копійки. Все на волонтерських засадах. Костюми та автентичну музейну зброю дістали в кіностудії Довженка. 10 тонн землі, троє коней, мерседес 1940-х років і дерево, яке палало, – ось що мали зі спецефектів і декорацій. Туман і холод дав поштовх для правильного настрою акторської гри. Творча атмосфера надихала працювати,
– коментує Назар Борушок. Назар є українським актором театру та кіно. Багаторазовий призер чемпіонатів України з бодібілдингу, призер чемпіонату світу серед юніорів «NABBA WORLD CHAMPIONSHIPS Malta 2010»,чемпіон Європи по жиму штанги 2013, Кандидат у майстри спорту України по жиму штанги. Він зіграв головну роль Сашка.

До зйомок залучили бійців добробатів та ЗСУ. У фільмі ви побачите і кіборга 81-ї десантно-штурмової бригади Артема Безверхого, і добровольців «Святої Марії», «Азову» і «Шахтарську» Марата Сайфуліна, Андрія Ватолкіна, Олексія Середюка, Максима Михайлова, Олександра Тищенко, Юрія Горовеця, які воювали у 2014-2015-му.

Також зіграв у фільмі відомий російський актор Анатолій Пашинін. Він відомий такими російськими фільмами «Навіть не думай!» (2003), «Адмірал» (2008), знімався у фантастичного хіті «Ми з майбутнього» (2008), серіалах «Украдене щастя» (2005) та «Грозові ворота» (2006). За це Пашинін єдиний отримав гонорар – міномет.

Приємно здивував мене Ілля Кива у ролі Нестора Махна. Хоч наш український Махно вийшов не головним героєм, але на мою думку він нічим не поступається головному персонажеві російського «Дев’ять життів Нестора Махна» (2005) харизматичному Павлові Дерев’янко. Краще б Ілля Кива йшов в актори, а не працював погано як головний борець із наркоторгівлею та головою Соціалістичної партії України.

Головний герой Сашко всю політичну проблему у всьому Європейському Союзі, а на мою думку загалом в Європі, характеризує влучною цитатою, яку говорить нацисту (його зіграв Пашинін): «В ЄС функцію СС виконують антифашисти. Вони безжальні. Коли антифашисти прийшли за німцями, я мовчав, бо Богу дяка не німець. Коли антифашисти прийшли за католиками я мовчав, бо після Другого Ватиканського Собору за католиків краще мовчати. Коли антифашисти прийшли за сексистами я мовчав, щоб не виглядати як чоловік. Коли антифашисти прийшли за українцями я мовчав, щоб не подумали що я українець. Коли антифашисти прийшли за гомофобами, я мовчав, щоб не заблокували мій акаунт у фейсбуці. Коли антифашисти прийшли за євреями, я мовчав, бо за ними завжди приходять… ».

Коли Сашко говорив із Махном, то говорить що світ цікавлять більше араби та гомосексуалісти, а не війна в Україні. З вище поданої цитати про антифашистів можна зрозуміти, що автор п’єси не бачить геїв як якусь загрозу. «Москалі» не червоні або білі, а «комуно-монархісти на чолі з чекістом». Головний «чекіст причащається в Церкві на Валаамі». І сьогоднішня РПЦ відновлена за фільмом Сталіни у 1943 році. І далі через весь фільм можна прослідкувати ідею, щоб українці головне один з одним не сварилися. Бо за цього програли не одну війну проти монголів та росіян.

Дмитро Тирусь



Ключевые слова: Рецензія Дмитра Тируся,Ми з минулого,українське кіно,фільм,відгук,Посттравматична рапсодія

Читайте также