Жанрові особливості роману О. Толстого «Петро Перший»
Т.В. Кушнірова
У статті простежуються жанрові особливості роману О.Толстого «Петро Перший». Визначено жанровий зміст твору, схарактеризовано жанрові та стильові константи, провідні мотиви, особливості портретування. Розроблений образ наратора, проаналізовано стилістичне наповнення роману. Закцентовано увагу на історичному хронотопі та його впливові на жанр твору. Риси індивідуального стилю митця розкрито з урахуванням еволюції поглядів і творчого методу письменника, а також у зв’язках із літературними традиціями.
Ключові слова: жанр, стиль, жанровий зміст, домінанта, хронотоп, традиція.
Кушнирова Т.В.
Жанровые особенности романа А.Толстого «Петр Первый».
В статье рассматриваются жанровые особенности романа А.Толстого «Петр Первый». Определено жанровое содержание произведения, охарактеризованы его жанровые и стилевые константы, основные мотивы, особенности портретирования. Разработан образ повествователя, стилистическое наполнение романа. Акцентируется внимание на историческом хронотопе, обосновано его влияние на жанр произведения. Черты индивидуального стиля писателя раскрыты с учетом эволюции взглядов и творческого метода художника, а также в связи с литературными традициями.
Ключевые слова: жанр, стиль, жанровое содержание, доминанта, хронотоп, традиция.
Kushnirova T.V.
Genre features of novel of A.Tolstoy «Peter I».
The article deals with the genre features of the novel of A.Tolstoy «Heperballoid Engineer Garin». Defined genre content of the product, described its genre and style dominants, the main motives, features a portrait. Developed an image of the narrator, stylistic content of the novel. Attention focuses on the historical chronotope, is considered its influence on the genre works. The features of individual style of the writer opened in view of the evolution of thinking and creative method of the artist, as well as in connection with the literary tradition.
Key words: genre, style, genre content, the dominant, chronotope, a tradition.
Роман О.Толстого (1882-1945) «Петро Перший» (1929-1945) стає підсумковим твором письменника, в якому осмислюються історичні події часів правління Петра Великого. Дослідники (В.Западов, О.Линова, Л.Поляк, А.Алпатов, Ю.Крестинський, С.Сєров, В.Петелін, Н.Сізікова та ін.) всебічно розглядали творчість письменника, акцентуючи увагу на проблемних питаннях мови, стилю, характеротворення, однак ґрунтовного аналізу жанрових особливостей у творчості письменника ще не було здійснено у сучасному літературознавстві. Тож ми маємо на меті провести детальне дослідження роману О.Толстого «Петро Перший», розглянути його жанрову природу, виокремити жанрово-стильові константи та домінанти, закцентувати увагу на хронотопі роману.
Підсумковий роман О.Толстого «Петро Перший» продовжує традицію художнього тлумачення у літературі даної історичної теми, до якої уже зверталися представники російської класики (М.Ломоносов, О.Пушкін, Л.Толстой, Д.Мережковський та ін.). Збирати історичні розвідки О.Толстой починає ще у 1917 році, пише три невеликі твори – нарис «Первые террористы», оповідання «Наваждение» і «День Петра». Лише через два десятиліття письменник повертається до даної теми, переосмислюючи її під тиском віянь доби. Події роману проглядаються крізь призму тогочасся, однак історична складова даного твору є беззаперечною, оскільки автор відтворює панораму петровської доби. В.Воздвиженський зазначає: «На ньому (романі – Т.К.) лежить відбиток значного, зрілого художнього таланту, сторінки його сповнені глибоких роздумів автора про минуле свого народу» [6, с.44]. На фоні широкого висвітлення доби Петра автор майстерно створює життєпис російського царя та його найближчого оточення.
Сюжет роману «Петро Перший» ґрунтується на глибокому вивченні історичного матеріалу: наукових досліджень, присвячених даному періоду, нотаток і листів сучасників, дипломатичного листування, військових донесень, документів із суддівських архівів, пам’ятників літератури та мистецтва тощо. Митець як справжній історик відтворює історичні події та образи людей із минулого. Перебуваючи у творчому пошуку, він неодноразово звертається до «Історії царювання Петра Великого» М.Устрялова, «Історії Росії з найдавніших часів» С.Соловйова, нотаток та мемуарів І.Желябужського, П.Толстого, Б.Куракіна, А.Нартова, щоденників іноземців – генерала П.Гордона, голландського купця Я.Номена, секретаря цесарського посольства І.Корба тощо. Наприклад, сюжет блазнівської ходи Петра і його п’яних друзів, весілля царських блазнів [4, c.237] митець запозичує із «Нотаток» І.Желябужського, однак мемуарний тон оповіді змінює на емоційно-суб’єктивний і подає крізь ракурс бачення персонажів (Івана Артемовича і Саньки Бровкіних). Часто письменник створює розділи на основі не одного документу, а декількох, майстерно їх поєднуючи. Тобто, автор ґрунтовно підходить до відтворення історичної теми в оповіді, однак поряд із реально існуючими задля всебічного змалювання доби він уводить вигаданих героїв.
Центральною фігурою роману стає російський цар – Петро, ставлення до якого у письменника було неоднозначним. У оповіданнях та нарисах 1918 року цар О.Толстого є ізольованою та демонічною фігурою, за часи правління якого була знищена значна кількість населення Росії. Однак із плином часу митець змінює своє ставлення до Петра і змальовує його людиною нового ґатунку, передовим реформатором, здатним вивести країну на вищий рівень розвитку. «В усьому він – людина своєї доби, свого класу, що діє далекоглядно, але нещадно» [2, c.68]. Образ Петра автором детально вималюваний та є домінантним в образній системі. Еволюція героя відбувається в оточенні прибічників: спочатку матері, потім друзів, іноземців. Петро змальований вольовою особистістю, талановитим полководцем. Композиційно фігура Петра стоїть в центрі оповіді, однак характер його розкривається через стосунки з оточуючими. «Поле напруги» між персонажами в різних ситуаціях захоплює читача, робить його співучасником подій» [4, с.12]. У перших двох книгах Петро – невмілий цар і командир, у третій – визнаний командувач, якого письменник йменує офіційно та шанобливо «Петро Олексійович» або «цар Петро». Становлення характеру відбувається лінійно, де три ключові моменти (поїздка до Архангельська, перший азовський похід і поразка під Нарвою) скеровують формування характеру царя. В Архангельську, оглядаючи величні закордонні судна, що здаються велетами у порівняні з місцевими баркасами, цар усвідомлює, що «враг повсюду, враг – в нем самом» [4, c.244]. Азовська невдача каменем лягла на душу героя: «От беды и позора под Азовом кукуйский кутилка сразу возмужал, неудача бешеными удилами взнуздала его» [4, c.297]. За два роки у Воронежі будується флот, що сприяло захопленню Азову. Під Нарвою цар терпить фіаско, щоб через деякий час відродитися для подальших перемог.
Головний герой автором детально портретується, однак потретування характеризується вибірковістю: негативні риси згладжуються, п’янство та грубість героя згадуються лише побіжно, а на істеричних припадках увага взагалі не акцентується. «Прийом «художньої ретуші» – важлива сторона роботи О.Толстого над історичними матеріалами» [1, с.146]. Наприклад, катування стрільців описані поверхово, авторська оцінка відсутня. Герой зображується передовсім як вольовий цар-реформатор, який вивів країну із безпросвітної темряви. Особливості характеру Петра відтворюються і на стилістичному рівні (динамізм, емоційність): «Ну, с богом, Петр Иванович. – Петр притянул Гордона за щеки, поцеловал. Завтра сни майся и подступи к крепости. А мы, не мешкая, пойдем всем воском… День-два покидаем бомбы, и – на приступ» [4, c.282].
Авторське портретування характеризується динамічністю, оскільки, на думку письменника, «портрет героя повинен проявитися через рух, боротьбу, зіткнення, поведінку» [5, c.78]. Портретуючи персонажа, письменник відбирав найбільш яскраво окреслені та колоритні деталі. Так був створений портрет не лише головного героя, але й другорядних: В.Голіцина, Лефорта, царівни Софії, Меншикова, Шереметьєва та ін. Наприклад, портрет Олександри Волкової у третій книзі подається крізь ракурс бачення іконописця Андрія Голікова, що знався в мистецтві та сповідував церковно-аскетичні ідеали (персонаж бачить портрет оголеної Волкової).
Хронотоп роману вималюваний на реалістичному підґрунті, на відміну від попередніх творів письменника, де подається символічне трактування біографічного матеріалу. Широким і багатогранним є відтворення дійсності, оскільки письменником замальовується безліч фактів, явищ, подій, осіб, що представляють аналізовану добу. Російська держава відтворена у її становленні, зіткненні суспільних сил, кипінні політичних пристрастей. Всебічно змальовується життя різних прошарків суспільства допетровської та петровської доби. Неприглядна картина всезагального зубожіння – основна тема першого тому роману. Яскраво, образно передає письменник безвихідне становище як простого селянина, так і московської знаті. Набирає обертів грабіжництво на «на дорогах, на мостах, в темных переулках» [4, c.155]. Кримська кампанія закінчилась поразкою російської армії, що призвело до втрати довіри до верхівки влади: Софії та її фаворита Василя Голіцина. Показником всезагального занепаду стає базар, де «в гостиных рядах много лавок позакрывались, иные купцы обезденежели от поборов, иные до лучшего времени припрятали товары и деньги. Все стало дорого. Денег ни у кого нет. Хлеб привозили с мусором, мясо – червивое. На базарах – не протолкаться, а смотришь, – продают одни банные веники. Озлобленно, праздно, голодно шумел огромный город» [4, c.155]. Москва стає ареною боротьби за владу між двома боярськими родами – Милославських і Наришкіних, готових битися на смерть. Експозиція у вигляді розлогого екскурсу в минуле передує детальному змалюванню становлення молодого російського царя Петра Першого, який намагається створити власну армію та досліджує передові досягнення європейської науки.
Часопростір другої книги стає більш монументальним, оскільки авторська увага зосереджується на здобутках петровської Русі: будується флот у Воронежі, відбувається битва за Чорне море, набирає обертів війна зі Швецією, мають місце поразка під Нарвою та перші перемоги. Ракурс автора детально охоплює внутрішні проблеми Росії: ставлення різних верств населення до петровських реформ (насадження європейських манер (бриття бороди, вживання заморських напоїв, куріння тютюну, розведення картоплі тощо), церковних та державних указів). Друга книга, на відміну від першої, більш статична, подій тут значно менше, але розглядаються вони детальніше. Основна увага автора зосереджена на вирішенні зовнішньополітичної проблеми – виходу Росії до Балтійського моря. Значне місце відводиться змалюванню будівництва нового міста, що стає символом безмежної людської сили: «Кровавыми усилиями проход из Ладоги в открытое море был откры. С востока потянулись бесчисленные обозы, толпы робочих и колодников… Сюда, на край земли, шли и шли рабочие люди без возврата. Перед Койбу-саари – на Неве – на болотистом островке Янни-саари, в обережение дорого добытого устья всех торговых дорог русской земли, – начали строить крепость в шесть бастионов… После закладки, – на большом шумстве в землянке у Петра, при заздравных стаканах и пушечной пальбе, крепость придумано было назвать Питербурх» [4, c.624]. На відміну від першої книги, де персонажі портретуються лише загальними штрихами, у другій книзі портретні характеристики деталізуються: Кузьма Жемов, Бровкіни, Федька Вмийся Брудом, Андрій Денисов, Андрій Голіков, старець Нектарій. Значне місце у другій книзі відводиться боярам, зокрема Буйносову, сімейство якого сприйняло нові царські правила, тоді як голова родини чинив супротив.
Хронотоп третьої книги відтворює внутрішньополітичні та зовнішньополітичні зміни у російській дійсності, детально портретуються як видатні діячі петровського часу, так і простий люд, бійці російської армії (полковник Карпов, полковник Іван Жидок, бомбардир Ігнат Курочкін та ін.). Образ Петра подається у діалектичному співвіднесенні національного і загальнолюдського. Третя книга характеризується аналітичною спрямованістю, оскільки автор намагається дати оцінку нововведенням Петра. Основною темою даної частини стає тема захисту Російської держави, відвоювання морських шляхів (Балтики).
Роману притаманна часта зміна хронотопу: із Москви погляд автора переноситься в Ригу, в німецькі міста, в Голландію, Англію, Вену, Вороніж, Азов, Архангельськ. Нерідко дія відбувається у глушині російської держави, в палаці, в шинку, на полі бою, на судні, на верфі, в лаврі, у камері для катувань тощо. У відтворених подіях задіяні майже всі верстви населення: від холопів до бояр, він розкольників до патріархів. Художня структура твору передбачає масштабність зображення, акцент на історичних, а не вигаданих героях, наявність хронікальних моментів, багатошаровість композиції (події розгортаються панорамно, у різноманітних проявах), часте переміщення планів зображення і впливає на жанровий різновид твору, який ми визначаємо епопеєю.
Жанровою особливістю роману стає пейзаж, який виконує імагогічну функцію і підсилює сюжетні перипетії. Росія у першій книзі – в допетровській Русі – дрімучі ліси і непроїзні дороги, що доповнюють непривабливу картину всезагального зубожіння, запустіння і дикості. «Не мила, не уютна была русская земля – хуже всякой горькой неволи, – за тисячу лет исхоженная лаптями, с досадой ковыряемая сохой, покрытая пеплом разоренных деревень, непомянутыми могилами. Бездолье, дичь» [4, c.235]. Відродження Русі відбивається передовсім в пейзажних замальовках: дрімучі ліси і могутня сила природи стають символом безмежних багатств Русі, її нескінченної сили.
Жанровою особливістю роману є образ наратора, який проявляється у різних частинах по-різному. У першій книзі події трактуються крізь призму авторської свідомості, ракурс автора є домінуючим. Однак події часто трактуються другорядними персонажами. Наприклад, про Петра ми дізнаємося із діалогів Бровкіна та Цигана, які роздумують про те, хто ж буде правонаступником хворого царя Федора. Стильовою особливістю роману стає введення в авторське мовлення живих розмовних інтонацій, специфічно «сказових» зворотів, які стають ніби репліками персонажів, використанням форм непрямої мови – що дозволяє відтворити людське багатоголосся доби. Письменник іноді фіксує реакцію народу на певні події, часто в авторський текст вставляється «неофіційне» трактування ситуацій: «Опоили проклятые бояре простых людей, вывернулись. Москва шумела, как улей. Каждый кричал про свое» [4, c.74]. У першому томі митець намагався запевнити читача щодо необхідності петровських реформ. Для цього він користується прийомом контрасту – протиставляє іноземне і російське задля відтворення переваги останнього, стихійне стрілецьке та організоване преображенське, неспроможність Василя Голіцина та цілеспрямованість Петра.
У другій книзі ракурс бачення змінюється і переходить до множинних героїв, які представляють різні верстви населення та подають свій погляд на нововведення царя. Василь Ревякін, Андрій Денисов та старець Нектарій порізному оцінюють політику Петра: Ревякіну державний контроль заважає контролювати єдиновірців, Денисов, голова Виговської обителі, пристосовується до нової політики та водить дружбу з царем, тоді як старець Нектарій незадоволений втратою влади над розкольниками.
Третій том характеризується ослабленням власне непрямої мови, на перший план виходить авторське мовлення. Події, що відбуваються у російській державі даються крізь ракурс бачення автора та характеризуються авторським суб’єктивізмом. У третій книзі, на відміну від двох перших, підсилюється ліричне начало. Фінал незакінченого роману є символічним: Нарва, де російські війська зазнали поразки, захоплена. Північна війна не закінчилася, але основний військовий рубіж пройдено. Оптимістичний фінал роману є життєстверджуючим та відтворює авторське бачення майбутнього Росії.
О.Толстой задля глибшого занурення в події історичної доби користується певними стилістичними прийомами, що стають константними у романі. Перша книга, що змальовує дитинство та Юність Петра, характеризується значною кількістю архаїзмів, які відтворюють лексику ХVІІ століття. Вітіюватий, величний архаїчний стиль письменник використовує цитуючи письмові документи доби, укази, грамоти Софії та Петра, чолобитні праці князя Голіцина, мову патріарха тощо, що значно різниться від розмовного стилю. У побутових сценах автор вільно користується старовинною лексикою задля змалювання побутових деталей: «рынды», «опашень», «ферязь», «свечник», «летник», «шаринка» (ткань), «сенник», «ясельничний», «сурьма», «подволока», «тысяцкий». Стильовою особливістю є уведення в текст простонародних висловів, приказок: «А с мужика больше одной шкуры не сдерешь» [4, c.29], «Кнутом ожечь по гладкому заду эту девку» [4, c.31], «Опоили проклятые бояре простых людей...» [4, c.74], «Александр у церкви трясся по пояс голый на морозе, – будто немой, параличный, – много выжаливал денег» [4, c.78] тощо.
Друга книга, присвячена нововведенням царя, характеризується впровадженням значної кількості варваризмів, запозичень із європейських мов. Петровська доба – це період занепаду старослов’янської мови, коли під натиском голандсько-французько-німецької лексики змінюється російська мова («политес», «рафине», «фортуна, «аустерия», «куафер», «прожекты», «мушкеты», «шанцы», «персона», «конфузия», «плутонги», «нидерфалы», «виктория», «шамад» тощо). У детальному портретуванні використовуються епітети і порівняння: «Петр следил за ним дышащими зрачками» [4, c.245], «Санька уставила дышащие зрачки на жениха» [4, c.275], «Глаза круглые, как у мыши» [4, c.69], «...дрожит, как овечий хвост...» [4, c.142], «Зрачки Петра метнулись, остановились, как булавки, на любезном друге» [4, c.245] тощо. Дані художні засоби дозволяють створити неповторний колорит доби, відтворити особливості світовідчуття тогочасного суспільства.
Третя книга наповнена авторським, відстороненим від персонажів, текстом, який характеризується простим складом. Мова наратора наближена до сучасної, майже відсутнє непряме мовлення та різної природи запозичення.
Використання художніх засобів дає можливість не лише влучно відтворити дійсність, але й індивідуалізувати мову персонажів. Мова кожного героя, навіть другорядного, допомагає зрозуміти його сутність: життєвий досвід, культуру, психологію. Наприклад, Меншиков вибудовує прості фрази, за якими криється сміливість, розум, зухвалість, хвастливість героя: «Петр Алексеевич, дозволь. Мне не по чину здесь говорить... Но как я сам был на стене... Скажу про их обычай... На турка надо считать наших солдат – пятеро на одного. Ведь страх – до чего бешеные» [4, c.293]. Старець Нектарій, що жорстоко дурить народ, говорить «солодкими» фразами, у яких домінують іменники із зменшено-пестливими суфіксами: «Порфиша, рыбанька, положи уголек в кадило, раздуй, с молитовкой» [4, c.472] тощо.
Таким чином, роман О.Толстого «Петро Перший» визначаємо як історично-біографічний роман-епопею, що характеризується панорамним висвітленням дійсності доби Петра Великого. Жанровими константами твору є історичний хронотоп, що характеризується частою зміною локусів, об’ємним вибірковим, динамічним портретуванням, особливою стилістикою притаманною для жанру історичного роману.
Література
1. Алпатов А.В. Творчество А.Н.Толстого: пособие для учителей / А.В. Алпатов. – М .: Учпедгиз, 1956. – 199 с.
2. Западов В. Алексей Николаевич Толстой: Кн. для учащихся / В.Западов. – М.: Просвещение, 1981. – 127с.
3. Лынова Е.П. Эстетика державности в прозе А.Н. Толстого: автореф.дис. на соискание учен.степени канд. филол.наук: спец. 10.01.01 «Русская литература» / Е.П.Лынова. – Армавир, 2006. – 26 с.
4. Толстой А. Петр Первый: Роман / А.Толстой. – М.: Худож.лит., 1985. – 831с.
5. Толстой А.Н. О литературе и искусстве: очерки, статьи, выступления, беседы, заметки, записные книжки, письма / А.Н.Толстой. – М.: Советский списатель, 1984. – 78с.
6. Толстой А.Н. Повести и рассказы: [авт. вступ. ст. В.Г. Воздвиженский] / А.Н. Толстой. – М.: Советская Россия, 1983. – 333 с.
