Мила, навіщо кличем...

Мила, навіщо кличем
Розсуд у горі своїм?
Нема оправдань будівничим,
Коли завалиться дім.

Наче слюда у граніті,
Блиснуло скло в смітнику...
Ми будували на смітті
Щастя будову тяжку.

Серце моє затужить,
Серце зажуриться знов —
Ні, не любов, а байдужість
Там ув основі основ.

Ні, ти мене не любила.
Дім розколовсь, як скала,
В нім ти мене залишила,
А сама — утекла.

Я врятувався чудом,
Вийшов із битви немов,
Тільки про це не будем
Нині вести розмов.

Інша в мене оселя,
Інший на світі час.
Добре, що смутку стеля
Не роздавила нас.

1955