Гра в комічному світі «Фантастичних подорожей барона Брамбеуса» О. Сенковського
O. Л. Калашникова
Розкута іронія, загальна ігрова стихія «Фантастичних подорожей барона Брамбеуса», відчуття світу як художнього простору роблять твір О. Сенковського надзвичайно співзвучним художнім пошукам епохи постмодернізму, викликаючи бажання розібратися в природі комічного.
«Фантастичні подорожі барона Брамбеуса», що з'явилися на світ у 1833 p., коли словесність мислила і почувала себе як романтична, стали початком біографії персонажа, що подарував ім’я своєму творцеві.
Твір Сенковського, як виявилось, настільки не відповідав загальному романтичному контексту, що О. Герцену, який відзначав чужорідність «Фантастичних подорожей» у сучасній літературі, не залишалося нічого кращого, як назвати Сенковського «un polonais russifie, qui n'avait de respect pour rien» («поляком, що обрусів і не мав поваги ні до чого»).
Відсутність поваги до будь-чого, іронично-знущальна, часом саркастична тональність є визначальною у «Фантастичних подорожах», задається вже епіграфом до твору: «A chaque baron sa fantasie» (У всякого барона своя фантазія). Французька мова епіграфа адресована освіченому, у першу чергу, дворянському читачу й у такому розумінні «обіцяє» вишуканість оповідання. Однак епіграф містить і явно неаристократичний підтекст, тому що є переробкою (дуже прозорою) простонародного прислів’я: «У всякого барана своя фантазія».
Оксюморонне сполучення аристократизму і простонародності, «барона» і «барана» відразу ж створює той комічний контекст, що є визначальним у творі, і натякає на широту можливої читацької аудиторії, тому що не виключає з числа споживачів щиростей барона Брамбеуса і простонародного читача.
Звертанням до свідомості масового читача обумовлений вибір імені центрального героя, запозиченого О. Сенковським в одній із найпопулярніших у народі рукописних повістей XVIII ст. «Історії про Францеля Венеціана і про прекрасну його дружину королеву Ренцивену». Барон виявлявся несправжнім, «узятим» у рукописній літературі, що мала цілком визначені правила гри і принципи описання світу. Враховуючи ці правила, Сенковський і починає серію містифікацій, залучаючи свого різного читача до гри.
За свідченням дружини Сенковсього, Аделаїди Олександрівни, був і чисто біографічний контекст вибору «літературного імені» для героя книги, утім, це підтверджує наш висновок про свідому гру Сенковського з літературними пристрастями масового читача. У будинку Сенковського був слуга, який віддавав перевагу книзі про Францеля Венеціана над усіма іншими і отримав за це від хазяїна насмішкувато-іроничне прізвисько Брамбеус (за ім’ям героя його улюбленої книги). Це домашнє слівце і стало зручною маскою для знаменитого професора-орієнталіста О. Сенковського (барона в науці), якому не лічило виступати в ролі наївного, шахраюватого, схильного до фантастичних перебільшень мандрівника («барана», що намагається жити відповідно до прийнятих норм).
Ігровий комічний ефект продовжено й другим епіграфом уже до першої частини подорожей («Осіння нудьга»). Він узятий із листа, приписуваного Лондондеррі (Генрі Робертові Стюарту) - міністру закордонних справ Великобританії, який, готуючись до участі у Веронському конгресі 1822 p., дістав психічний розлад і перерізав собі горло. Саме цей трагічний історичний персонаж і пропонує ліки від спліну, рецепт здоров’я і веселощів: «... якщо б прорізав собі горло складним ножичком, то дня через два був би зовсім здоровий і веселий» (тут і далі переклад мій - O. K.). Сенковський знову зіштовхує протилежні поняття: трагедію (яка мала місце в реальному житті) і веселощі умовної літературної реальності. Після подібної «поради» вже не здаються недоречними або, м’яко кажучи, дивними варіанти одужання від нудьги самого барона Брамбеуса, що склало зміст першої частини подорожей, позначеної автором як передмова:
утопитися;
оженитися;
купити канарку і різноманітних звірів, щоб жити в їхньому суспільстві;
і, нарешті, втішати своє самолюбство, читаючи власні творі.
Барон вибирає заняття літературою, що в контексті епіграфа з Лондондеррі прочитується як синонім самогубства.
Література відразу ж виникає у «Фантастичних подорожах» як друга, а може бути, і перша реальність. Передмова «Осінньої нудьги» починається із сатиричної негативної оцінки природи, суспільства, звичаїв, словесності, які автор визначає як явища одного порядку, синонімічні. «Подивіться на суспільство, що відсиріло від негожого літа й осінніх туманів, затягнуте імлою дрімоти, млосне, бліде, похмуре, змарніле від безпорочності по службі, від неврожаю по селах і від посухи, яка постійно панує в словесності».
До літературної термінології звертається Брамбеус, визначаючи життя як «три уривки моєї дурості». Цими уривками стають три частини Фантастичних подорожей»: «Поетична подорож по білу-світу», «Учена подорож на Ведмежий острів», «Сентиментальна подорож на гору Етну».
Однак «уривок» - це не просто позначення дня композиційного принципу твору: літературний термін отримує вагомість своєрідного визначення і навіть якогось філософськи забарвленого символу, що характеризує стан сучасного суспільства і звичаїв «уривчастого століття»: «Ми думаємо уривками, існуємо в уривках..., уривок є представником нашої освіченості, підсумком нашого терпіння в корисних заняттях, царем новітньої словесності, верхом витонченого».
У поетичній подорожі оповідач, що став письменником, намагається жити за законами й ідеалами літературної реальності, але, як він говорить, «шукаю поезії й усюди зустрічаю наказову прозу, без правопису». Ця фраза могла б стати епіграфом до всіх фантастичних подорожей, тому що вона розкриває найважливіший для поетики Сенковського принцип сатиричного зображення світу: принцип сполучення простору реальної дійсності з простором словесності. Накладання двох просторів підсилює сатиричний ефект.
Література та її правила виявляються призмою, крізь яку бачиться герою навколишній світ - і смішний, і недосконалий. Але в той самий час призма усвідомлюється як виродлива, що спотворює світ і людину. «Поезія» (романтична література) виявляється набором безглуздих штампів, а «проза» (реальне життя) - низкою безглуздих вчинків людини, що вірить поетичним формулам. Пародія стає головним прийомом сатиричного зображення, об’єктом же пародії у першому уривку виявляються романтична літературна школа, а через неї і люди, виховані на романтичних ідеалах.
Уся «Поетична подорож» - це серія романтичних вчинків героя (гра в карти, поїздка в Малоросію, Одесу, Константинополь, любов, пожежа, чума) у пошуках високих романтичних почуттів, несумісність яких із реальним життям оголюється за допомогою оксюморонних за природою підкреслено парадоксальних висновків барона, у яких порівнюються взаємовиключні поняття, «солодкість» і «сухота»; «жаби, змії, ящери» і «усе прекрасне і високе в природі»; «сильні відчуття» і «жирні щі». Підкреслений фізіологізм високих романтичних описів почуттів сусідить з дотепними афористичними звичаєописувальними формулами («Віст, ця похоронна розвага стражданної подагрою освіченості») і сатиричними неологізмами Сенковського («бричкокручення» «брудоплавання»).
У другій частині фантастичних подорожей - «Ученій подорожі на Ведмежий острів» - дотепній ученій полеміці - об’єктом висміювання стають сучасні наукові концепції єгиптолога Т. Шапольона, що розшифрував єгипетські ієрогліфи, палеонтолога Жоржа Кюв’є та філософа-шеллінгіанця Д. М. Велланського. І тут сатиричний ефект виникає за рахунок поєднання несподіваного. Так, у контекст етнографічно точних описів Сибіру, Лєни, острова Ведмежого (із вказівкою дат, широти і довготи), що за стилем близькі шляховому нарису, включена містифікація - єгипетські Тексти пірамід, нібито знайдені бароном Брамбеусом і його вченим другом Штурцманном - німецьким натуралістом, доктором філософії у Писаній кімнаті печери острова Ведмежого. Ці Тексти пірамід написані за традиціями філософських сатиричних повістей Вольтера, Свіфта, за наслідування яким критики згодом дорікали О. Сенковському. Однак, як доводить В.Каверін у своїй блискучій роботі «Барон Брамбеус», при вивченні літературної традиції Сенковського варто мати на увазі поправку на шубравство, тому що для «Towarystwa szubrawcow» і його газети «Wiadomoaci Brukowe» «це було принципове плагіаторство, близьке до простого освоєння літературних зразків», коли для опису звичаїв сучасної дійсності використовувалися вже готові літературні форми».
Учена містифікація, що базується на великих пізнаннях Сенковського-орієнталіста, стає формою сатиричного опису звичаїв, коли в єгипетській історії любові «предпотопного юнака» до кокетки легко вгадуються сучасні письменнику звичаї. Цей же художній прийом стане основним у серії цікавих, іронічних звичаєописувальних учених містифікацій О. Сенковського, яку відкриває «професорський жарт», знаменитий «Лист Тютюнджу-Оглу-Мустафа Аги», написаний від імені турецького філософа до одного з видавців «Північної бджоли». І «Досконаліша з усіх жінок», і «Микерія - Нильська Лілія» були наслідуванням стилю наукових джерел. У цих учених містифікаціях, як у «Фантастичних подорожах», вигадливо переплетена невтримна фантазія барона Брамбеуса і точні наукові свідчення, спостереження, що почерпнуті Сенковським-науковцем під час подорожі до Туреччини, Сирії, Єгипту та зафіксовані в його шляхових щоденниках.
Отже, принцип накладення, суміщення двох реальностей (але тепер уже дійсного світу і його картини в наукових працях) є визначальним і в другій, науковій частині фантастичних подорожей.
Почуття потрапляють до епіцентру сатиричного зображення звичаїв у третьому уривку - «Сентиментальна подорож на гору Етну», а відверті літературні ремінісценції визначають форму цього опису звичаїв.
Картина підземного світу, що повторює у переверненому вигляді земну піраміду, самий спуск барона у світ ногами догори через горловину Етни навіяні подорожами Данте по Пеклу в супроводі Вергілія. Другою літературною асоціацією-реальністю, що легко вгадується, є Лоренс Стерн з його «Сентиментальною подорожжю по Франції й Італії» (1768 p.). «Фантастичні подорожі» пов’язані не тільки прозорою ремінісценцією в назві третьої частини. Збігається і місце дії двох подорожей: Італія і Франція. Правда, уже тут починається вивертання літературної традиції: герой Стерна відвідав Францію, а італійську частину його подорожей Стерн не встиг дописати, а барон Брамбеус, навпаки, відвідав Італію, а на шляху до Франції наприкінці книги автор залишає його Але це не головний «перевертень». Якщо подорож стерновського Йорика це «Почуттєва подорож», де головними подіями є події внутрішнього життя героя, то Сенковський авантюрну фабулу залишає основною. Більш того, усі почуття барона, що потрапив у світ догори ногами, де живуть «філософи дном до світла», «секретарі головою вниз», «жінки ногами вверх», - вивернуті навиворіт і викликають ще одну літературну асоціацію з «Гулівером» Свіфта.
Сама сатирична картина звичаїв у даному уривку виникає шляхом накладення і зіставлення декількох реальностей: літературної, реальності земної і реальності світу «догори ногами». Однак саме це накладення дозволяє автору показати ідентичність звичаїв світу земного і світу підземного, де усе виявляється таким самим. Саме тому барон Брамбеус спочатку не здогадується, що фантастичним способом (знову через Етну) він повернувся до Італії, оскільки, коли він потрапив у коляску своєї дружини і фактично викрив її «поведінку навпаки» (зраду), герой сприймає це як норму, тому що продовжує думати, що живе у світі навиворіт: дві реальності зрештою збігаються. Переклик культурних цитат світового і національного контекстів ідентифікує світ сучасної автору людини з трансцендентним.
Суспільство, звичаї, природа, словесність, що з'явилися в передмові як послідовний ряд («Осіння нудьга»), розкриваються в трьох уривках, що є філологічними вправами автора, який сприймає життя як літературний простір. У цьому світі «без правопису» усе виявляється примарною містифікацією: барон Брамбеус, його поетичні, учені, сентиментальні подорожі, «справжні» єгипетські Тексти пірамід на острові Ведмежому і зовсім романно-незвичайна (а насправді дійсно бачена О. Сенковським у Константинополі) пожежа.
Рухаючись від словесності («поезії») до науки («ученості») і почуттів («сентиментів»), Сенковський створює об'ємну сатиричну полотнину життя суспільства в 30-х pp. XIX ст., показуючи світ через різні фільтри: поезії, науки, почуттів.
Барон Брамбеус, підказана рукописною літературною традицією маска, літературний фантом, створений О. Сенковським, є автором цієї картини світу, що вигадливо сполучає веселу неправду і серйозну науку, пародію і філософську рефлексію. Сатира «Фантастичних подорожей барона Брамбеуса», живлячись соками філософської і літературної думки просвітителів XVIII ст., ученими пізнаннями Сенковського-орієнталіста, спостережливістю й дотепністю Сенковського-журналіста, виявляється інтелектуальною, а заявлена ім’ям головного героя барона Брамбеуса орієнтація на масового читача - мнимою.
Л-ра: Література в контексті культури. – Дніпропетровськ, 2000. – С. 3-8.
