Loftr (Олена Змаженко). Конкурс драбблів
Чернь небокраю
Прокинутися.
Бігти вперед. Хоч як скрутно не було, потрібно мести далі. Голоси за спиною химерні та жахні. Але вони несправжні. Ніколи вже справжніми не стануть, бо давно стали померлими.
Піднятися.
Тверда поверхня під спиною випустила довгі опівнічні стрічки. Вони злилися один з одним, щоб стати багнетами, які пронизали всю плоть. Бажали забрати останню думку. Останній подих. Останній перестук серця.
Подивитися.
Померки клубочилися широкими скиндячками, через що небо втратило барви. Почвара пітьми вирішила більше не плинути з часом і схопила його за плечі, аби потягнути на себе.
— Змію! Нумо!
Живий. І він побачив зетку у вогні в стороні.
Він був живим.
