Ігор Шелем. Конкурс драбблів
Мурашник
– Ось, на маєш, отримуй! – кричав малий я у бік мурашника, якому щойно палкою вивернув назовні всі нутрощі його тихого і мирного життя. Я стояв над цією зруйнованою моїми руками комашиною Вавилонською Вежею і дивився, як тисячі комашок, що щойно втратили свої домівки метушаться, кидаються навтьоки. Деякі з них – ті що більші розміром, стояли непорушно і, начебто, кричали у гучномовець чи мікрофон: «Зберігайте спокій, паніка нам не потрібна, ми все відбудуємо, ворога буде покарано». Але тисячі продовжували втікати подалі від свого дому. А я стояв восьмирічний, як Господь Вершитель і насолоджувався. Чому я не бачив тоді свого зла?
