Тетяна Дмітрієва. Конкурс драбблів
Пока
Ось і провела додому сім’ю сина до Василькова, де тепер постійно гудуть літаки, навчально-тренувальні польоти, літають часто ворожі ракети, дрони.
Самий менший син сина, шість років, коли сідав у крісло в машині забув мені сказати «Пока!». Довелось знову відчинити двері машини, і він мені прошепотів сором’язливо: «Пока!» Я поцілувала йому ручку, ледь стримуючи сльози.
У дітей своя доглянута садиба, де є будинок, трава, берези, ялинки, соняшники, гладіолуси, лохина, гойдається гамак. Нещодавно діти грались та знайшли уламок від ракети, слава Богу, без вибухової речовини. Жах охопив батьків: постало питання виїзду, але діти висловились проти.
Хай це «Пока!» лунає не надовго.
