Пидюра Олександр. Конкурс драбблів
Вино
Ти завжди бажала крижаного вина. Ревно оберігала від мене літо чи початок осені. Отже, наш ритуал продовжувався циклічно.
Світає. Тікаю від берегів ліжка. Ножиці зависають над гроном, а твої руки вже безжально кидають мене до клітки обіймів.
- Почекай до грудня. Солодшим буде…
Закутана у ковдру. Руде волосся палахкотить понад снігами Кіліманджаро, а підніжжя твоїх ніг потопає у росі. Колихаєшся.
- Замерзла. — беру на руки.
Наші паперові тіла лоскочуться від дотиків лози. Шепочуть мені над вухом, та я не слухаю, бо вже кладу її на ліжко. І чекаю, лише крадькома визираючи у вікно.
Грудень.
Вибігаю.
Нема.
Будинку.
Лози.
Тебе.
