Ганна Синьоок. Конкурс драбблів
Морська рапсодія
Агаті снилося море. Воно оточувало дівчинку впродовж її життя довжиною в десять років, але рівночасно було далеким і невідомим.
Таємничість і неосяжність моря провокували сни. В них Агата була не собою. Морем. Тоді вона впевнено, без остраху й болю, розтискала зіщулені повіки, ніби вуста, ніби стулки мушлі, – й бачила Всесвіт. Бачила острів з узбережжями, що виднівся скелею. Нагадував давньогрецький театр, де Агата в образі моря слугувала за орхестру і скене, а обриси острова скидалися на театрон. Попереду, на одному з глядацьких місць, сиділа мама в мандариновій сукні й дивилася на доньку. Себто на море. Дівчинка ловила на собі схвильований погляд…
