Ткачук Ірина

Постріл

Я падаю горілиць на холодну сріблясту ковдру, на тисячі кришталевих ниток, зітканих у великий білий килим, і бачу двоє виноградних очей.

Силою витискаю зі своїх легень одну десяту подиху.

Біле небо.

Заплющую очі.

Темрява. 

Розплющую знову.

Біле небо.

Гілля побілених ялин.

І біла флейта виграє сріблясті ноти, що з хрускотом земляться на мене. Вони майже не розчиняються на моїй холодній шкірі. Я бачу срібло на своїх щоках.

Нитки на незрушному тілі вплітаються в лляну ковдру. 

Біле небо.

Я заплющую очі. 

Біле небо. 

Зимовий ліс засинає. І я засинаю з ним.

Умови участі у конкурсі драбблів

Читати також


Вибір читачів
up