Лариса Сіра

Сьогодні струни не бриніли, як кобзарю того хотілося. Хмари пливли за сонцем по невмитому небу.

Старець почав розглядати їх і побачив там чудне. Прометея, прикутого до скелі. Розіп’ятого Христа. Сову. А крайнеба щось неймовірне коїлося: його народ вбивали на власній землі. Усе це серед широкої тверді — Дніпра.

Кобзар стрепенувся. Треба ж, таке привиділось.

Тут залунав солов’їний спів. Справжній, живий, що врізався у серце. От як його кобза мала б звучати!

З цими думами він повернувся до музики. Славна Україна. Не можна їй пропадати.

Ще треба заспівати людям про ту дивину, що він на небі побачив.

Грає кобза, соловейко сонце проводжає.

Умови участі у конкурсі драбблів

Читати також


Вибір читачів
up