Порада Софія. Конкурс драбблів
Двері навстіж
З-під деревʼяної хатини вивалювався язик протоптаної стежки — вкотре одні й ті ж сліди.
Сутеніло.
Чоловік ступив на поріг й дощечка під його вагою рипнула. Звук, гучніший за його серцебиття, завше був несподіванкою.
Він підкинув дрова у вогонь, що ніколи не згасав. А тоді, не скидаючи засмальцьованого одягу, ліг і взявся перечитувати єдину книжку з приліжкової тумби. Ту, в якої давним-давно вигоріла золотиста назва на палітурці. Не варто було книгою роздмухувати жар.
Чоловік ніколи не зачиняв двері. Все одно в них ні́кому заходити.
