Довготривалі наслідки колоніяльної спадщини
Авторка: Нора Лесинґ
Колоніялізм був всеосяжним і супроводжувався насильством. Він радикально змінив устрій світу, спричинивши як обмін знаннями, так і війни, вигнання, рабство, утиски й експлуатацію. Колоніяльна доба залишила глибокий слід в ідентичностях і досі має значний вплив, зокрема на науку та дослідження.
Багато наукових дисциплін виникли й зміцнились саме в період розквіту колоніялізму у ХІХ столітті, зазначає історикиня та експертка з історії імперіялізму й колоніялізму Ульрике Ліндер. Через це історія колоніялізму, науки та знань тісно переплетені. Наприклад, географія через вимірювання території і створення карт забезпечила основу для подальших завоювань. Біологія отримала користь від дослідження рослин і тварин, зібраних у колоніях. А такі дисципліни, як етнологія й антропологія, без колоніялізму, можливо навіть не з’явилися б.
Під час досліджень у колоніях европейські мандрівники, торговці та науковці зібрали безліч об’єктів і привезли їх до Европи — від мінералів і культурних артефактів до побутових речей і навіть людей, яких демонстрували на етнографічних виставках. Нерідко основною метою таких колекцій і досліджень було підтвердження переваги західних суспільств. «Етнологія, наприклад, збирала предмети, виходячи з припущення, що інші культури є менш розвиненими, — пояснює Ульрике Ліндер, яка у 2005 році досліджувала цю тему в Кембриджському університеті завдяки стипендії Феодора Лінена від Фонду Алєксандра фон Гумбольдта. — Багато антропологів намагались за допомогою вимірювань черепів донести, що представники неевропейських суспільств є примітивнішими й менш здатними, ніж европейці. Те, що тоді вважалося наукою, сьогодні визнається расизмом».
Тяглість: житло на плантації в іспанській Альмерії. Тут вирощують овочі та фрукти для експорту по всьому світу. Тисячі африканських працівників обробляють ці плантації, часто в умовах, які межують із експлуатацією.
Евроцентричні уявлення — часто, але не завжди расистські за своєю суттю — вплинули не лише на прагнення европейських дослідників до
колекціонування, а й увійшли до звітів про подорожі, біографій та історичних праць. У цих текстах домінував типовий наратив: «Опис дослідження світу часто будувався навколо образу европейського чи американського чоловіка, який уособлює прогрес, розвиток і науку, — зазначає Мориц фон Бресциус, історик і експерт із европейських дослідницьких подорожей за океан, який наразі працює у Гарвардському університеті. — Уявлення про великого европейського дослідника, який очолює експедицію, бореться з ворожою природою й нібито небезпечними місцевими жителями, несучи благо просвіти у невідомі частини світу, насправді є мітом».
Незамінні знання
Мориц фон Бресциус детально досліджував експедиції братів Шлаґінтвайт із Мюнхена, які в середині ХІХ століття за підтримки Алєксандра фон Гумбольта вирушили до Індії та Центральної Азії. «Іноді їх супроводжували понад 50 або навіть 100 осіб: місцеві носильники, провідники, перекладачі, кухарі, мисливці. Вони володіли незамінними знаннями — наприклад, про гірські перевали, джерела води чи лікувальні рослини», — зазначає він. Часто европейські керівники експедицій не знали мов регіонів, які досліджували, тому були у багатьох аспектах залежні від місцевих помічників. Проте у звітах про подорожі це зазвичай не згадували або навіть свідомо викреслювали в процесі їхнього редагування. Причинами цього були расистські упередження, культурні обмеження тогочасного дискурсу, а також спроби підвищити продажі книжок за допомогою стереотипних описів.
Европейці також зустрічали не лише «дику природу» під час своїх експедицій, як це іноді можна побачити на зображеннях: африканські мандрівники, наприклад, покладалися на наявну інфраструктуру з системами носильників і караванними шляхами, а в Індії европейці могли зупинятись у готелях на певних маршрутах. «Це суперечить уявленням про екзотичні відкриття, — зауважує фон Бресциус. — Коли говорять про відкриття, завжди слід запитувати: відкриття для кого?» Те, що було новим для европейців, зазвичай було добре знайомим для місцевого населення, яке часто охоче ділилося своїми знаннями.
«Місцеві, наприклад, показували завойовникам лікувальні рослини. Це знання потім ставало основою для наукових відкриттів і створення ліків», — пояснює антропологиня Марлен Абоуд, засновниця міждисциплінарної програми Oralidad Modernidad в Папському католицькому університеті Еквадору. Як соціолінгвістка, вона досліджує корінні мови. «Західна наука протягом тривалого часу спиралась на знання та експлуатацію колонізованих народів».
Втрати культури
Колоніялізм мав і має серйозні наслідки для колонізованих народів. Багато корінних жителів до сьогодні соромляться свого походження, зазначає Марлен Абоуд, лавреатка дослідницької премії імені Ґеорґа Форстера. «У колоніяльному контексті корінні народи розглядалися як нелюди, позбавлені душі. Їхні мови вважали непотрібними. Через це багато корінних жителів перестали вивчати свої рідні мови, намагаючись уподібнитись іспанцям абр міським мешканцям». Наслідки такого ставлення можна побачити в усьому світі: вони загрожують не лише успіху окремих корінних народів, а й культурному розмаїттю. «З приблизно 7 тисяч корінних мов у світі 50% перебувають під загрозою зникнення у найближче десятиліття. Зникають не лише мови, а й унікальні знання, традиції та практики», — наголошує Абоуд.
З Мексики до Франції: цей екземпляр рідкісного виду кактусів Lophophora було вилучено в аеропорту Парижа, і тепер він є частиною колекції Ботанічного саду у Вілер-ле-Нансі.
«Ми спостерігаємо значні втрати власної культури та недостатню її оцінку», — зазначає історикиня Улрике Лінднер. Це, серед іншого, призводить до втрати можливостей зрозуміти власну історію. Багато культурно та історично значущих артефактів досі зберігаються в Европі. «Европейцям не потрібно їхати до Африки, щоб побачити картини Рембрандта. Але багатьом африканцям довелося б вирушити до Европи, щоб побачити об’єкти та культурні цінності зі своєї батьківщини», — підкреслює Лінднер. Як приклад вона наводить знаменитий скелет брахіозавра, що експонується в Берлінському музеї природознавства, але був знайдений у Танзанії. «У Танзанії було знайдено багато таких об'єктів, але сьогодні в країні майже нічого з цього не залишилося», — говорить історикиня. «Ця ситуація відображає наявну нерівність між Европою та колишніми колоніями й водночас сприяє її поглибленню».
Досі знання корінних народів часто недооцінюють і сприймають крізь призму колоніяльної історії, критикує Марлен Абоуд (Marleen Haboud). Ульрике Лінднер також зазначає, що структури й практики, що сформувалися в колоніяльну добу, продовжують існувати навіть у науковій сфері. «Досі у багатьох дослідницьких проєктах, що проводяться в країнах Глобального Півдня, матеріяли збираються на місці, але обробляються й використовуються в США чи Европі. Я вважаю, що це також є наслідком колоніялізму», — пояснює Лінднер. Проте за останні два десятиліття відбулися певні зміни у свідомості. Европейські дослідники дедалі частіше виявляють самокритику, переосмислюючи колоніяльну спадщину науки. Країни Глобального Півдня, у свою чергу, стали впевненіше відстоювати свої інтереси, обмежуючи доступ до своїх ресурсів і вимагаючи участи в дослідницьких проєктах. У колоніяльній історії також починає формуватися більш комплексний і нюансований погляд, ніж це було раніше. Проте цей процес переосмислення далеко не завершено.
Екскурс: Розподіл лавреатів Нобелівської премії та провідних університетів за регіонами
Зосередженість на Півночі: де найбільша кількість лавреатів Нобелівської премії та університетів, що займають провідні позиції у відповідних рейтинґах?
Нобелівські премії за регіонами
Ця мапа охоплює лавреатів Нобелівських премій з хімії, фізики, медицини/фізіології та лавреатів Премії з економічних наук пам’яті Альфреда Нобеля станом на 2023 рік за регіонами походження. Від 1968 року премію з економіки, так званий «економічний Нобель», встановив Шведський центральний банк. Загалом, значну перевагу має так звана Глобальна Північ. Обмежений вибір лавреатів є одним з аспектів критики, який нещодавно озвучавали щодо традиційних премій, будь-то розподіл за ґендером або за регіональним та етнічним походженням.
Топ-25 університетів
Ця мапа показує розподіл університетів, які зайняли перші 25 місць у 2023 році за версією Академічного рейтинґу університетів світу. Як і у випадку з Нобелівськими преміями, домінує Глобальна Північ, при цьому лише Китай має університет серед топ-25. Так зване Шанхайський рейтинґ є одним із найвідоміших міжнародних рейтинґів, який порівнює університети за публікаціями, кількістю цитувань та високими науковими нагородами. Щодо достовірности та методики таких рейтинґів лунає критика, проте їхній вплив залишається значним як у міжнародному конкурентному середовищі, так і під час розподілу державного фінансування для наукових досліджень.
Джерела:
Інформація про Нобелівські премії: Statista.com. Через різний географічний розподіл можуть виникати відхилення порівняно з іншими джерелами.
Рейтинґ університетів: Академічний рейтинґ університетів світу за 2023 рік;
Публікація вперше вийшла німецькою мовою під назвою «Ein Erbe mit Langzeitfolgen» в журналі Фонду Алєксандра фон Гумбольдта «Kosmos», випуск 116, 2024 рік.
Переклала Уляна Карапозюк