Роман Фещак. За 28 днів весна, кохання…
Весна — кохання
Двоє людей сиділи на лавочці та розглядали весняний парк.
— Тут так гарно. Спокійно, — мовила людська самиця, тулячись до свого самця.
— Розкажи мені, — тихо мовив він, гладячи пальцями її долоню.
Я потягнулася на травичці, підставила сірий бік під поцілунки теплих променів. Вітерець взявся дбайливо розчісувати моє хутро.
— Ходи, я покажу, — підхопилася самочка та взяла самця за руку.
Вони підходили до дерев, вона діставала йому молоді гілочки та простягала його долоню до наповнених зеленню трав. Разом нюхали білосніжні крокуси, що визирали поміж весняних смарагдів. Усміхались, чарувались пахощами та одне одним.
Я не могла відвести погляду від цих двох. Білявка мене побачила, підхопила партнера під лікоть і повела у мій бік.
— Саша, я тобі зараз дещо особливе покажу. Не бійся.
— Та чого я маю боятися, Ксенько. З тобою не страшно.
Самочка повільно наблизилась і простягнула руку до мене. Я насторожилась. Зазирнула їй у вічі — блакитні, як небо над нами. Дозволила погладити під шийкою.
— Присядь, — пошепки сказала вона самцю. — Дай руку.
Його пальці легенько пройшлися по моєму хутру, долоня погладила спинку та хвіст.
— Кицька, — промовив він, розпливаючись у радісній усмішці.
— Так, попеляста. Дуже гарна.
Дивні ці люди. Радіють нам, ніби ніколи не бачили. Проте, хто я така, щоби їх засуджувати.
— Треба її погодувати, — запропонував чорнявий самець, обмацуючи свій одяг. — Нічого нема.
— Чекай, у мене є, — вона витягла з наплічника упаковку та розкрила її — мій ніс уловив аромат смакоти. — Тримай.
Самочка закицькала й простягнула апетитну ковбаску. І нащо кицькати, я що така прошена? Добре, для ввічливості трохи помахала хвостиком, покрутила головою та прийняла ласощі.
Парочка ще довго мене гладила, сміялася, гомоніла. Час від часу самочка подавала мені смаколик — будемо сприймати це за плату.
— Ти в мене така добра, турботлива, — самець взяв в обійми самочку. — Про тварин дбаєш, природу любиш, мені допомагаєш.
Я доїдала останній шматок ковбаси.
— Кохаю тебе, мій захиснику, — торкнулася вона губами шрамів на його обличчі. — По-іншому не можу. Кохаю і все.
Її руки обвили його міцну статуру. Пальці окреслили м’язи через тканину зелено-коричневого забарвлення, піднялися вище, самочка повисла на шиї самця та...
Я заплющила очі. Не люблю, коли за мною підглядають, тому й за кимось не збираюся дивитися. Хай знюхуються, хай пізнають одне одного губами. Свідок їм лише природа. Мені ж пора, а то Мурчик зачекався. Ех, весна, ех, кохання.
Умови конкурсу «За 28 днів весна, кохання…»
Усі учасники конкурсу «За 28 днів весна, кохання…»:
https://md-eksperiment.org/category/konkursy/za-28-dniv-vesna-kokhannja
