Ілон Маск і наративи занепаду, що пов’язують усі антидемократичні рухи
Автор: Фелікс Шилк, науковий співробітник філософського факультету Тюбінґенського університету
«Народжуваність! Народжуваність! Народжуваність!» — лунає вступний рядок у маніфесті стрільця з Крайстчерча, який 2019 року вбив 51 людину в мечеті. Він твердив, ніби білих людей «заміщують» інші раси, і без рішучих дій вони не виживуть.
Кілька років потому ця ж одержимість рівнем народжуваности стала повсякденним мотивом соціяльно-медійної активности Ілона Маска.
Не зрозумійте мене хибно, Ілон Маск не є ні прихильником переваги білої раси, ні правим терористом. Однак, як і інші з екстремістськими поглядами, він просуває думку, ніби суспільство занепадає, і потрібні негайні дії, щоб запобігти майбутньому апокаліпсису. Такі риторичні збіги аж ніяк не випадкові. Вони проростають із реакційної філософії, що має довгу історію «вірусного» поширення.
«Демографічний колапс через низьку народжуваність — набагато більша загроза для цивілізації, ніж глобальне потепління» (Ілон Маск, X)
Занепокоєння, що низька народжуваність неминуче веде до демографічної катастрофи, переслідує Захід відтоді, як масове споживацтво стало панівним способом життя. Це перевертає догори дригом старіший мальтузіянський страх експоненційного зростання населення, який нібито перевищить нашу здатність виробляти їжу. Якщо глянути ширше, обидва припущення — це варіяції загального наративу, відомого як занепадництво.
Ідея занепаду — моральної деградації через надмірну розпусту — пронизує чимало аспектів щоденного осмислення реальности, особливо культурної критики.
Читали колись знаменитий бестселер американського історика Кристофера Лаша про сучасну культуру нарцисизму? Натрапляли на популярний мем «слабкі люди приносять важкі часи»? Стежили за дописами The Cultural Tutor про втрату краси в архітектурі? У відчаї гортали 1293 відео Джордана Пітерсона на YouTube? Деталі різняться, але наскрізна тема занепаду щоразу та сама.
Занепадництво як наратив — зручний двосічний меч. Він змальовує маси інертними, такими, що потребують дисципліни. Тим часом корумповані еліти просто треба замінити. Він оплакує руйнування авторитету й спирається на засновок, що кожне суспільство тримається на вічних ієрархіях. Надто багато свободи, розваг і гнучкости, говорить ця історія, загрожує порядку, а отже, і процвітанню.
Звідси й правила життя: люди повинні підкорятися заради спільного блага. Жінки мусять народжувати, щоб гарантувати існування нашого народу та майбутнє для наших дітей. Нова аристократія має замінити ліберальні еліти й відродити культуру. Інакше під загрозою опиниться цивілізація чи принаймні окремі нації. Знайомо звучить?
Ще з біблійних оповідок про Содом і Гомору та індуїстського міту про Калі Юґу, противники рівности та верховенства права звинувачували суспільство в занепаді.
Від давньоримських популістів до італійських фашистів, занепадництво — та трансісторична рамка, що поєднує різні гілки антиліберальної філософії.
Сьогодні неореакційний філософ і адепт «темного просвітництва» Кертис Ярвін заявляє в The New York Times, що демократія «мертва». Він мріє замінити її американською монархією. Твердження політолога Патрика Деніна про «майже повний розрив між панівним класом і громадянами без громадянськости» також спирається на наратив занепаду.
Усі ці ідеї ґрунтуються на циклічному баченні часу. Злет і падіння. Розквіт і занепад. Апокаліпсис і палінгенезія — національне чи етнічне відродження.
У своєму дослідженні я проаналізував сотні німецьких і французьких неофашистських журналів. Зрештою, результати свідчать про постійне повторення тверджень про занепад й апокаліптичних візій. Я охрестив це консервативними наративами про кризу.
Політика кризи
Здебільшого хвилюватися нема про що. Занепад — просто заяложений штамп. Але саме тому будь-хто може легко поширювати власні версії цієї історії — варто лише в загальних рисах повторити ґранднаратив. Факти не грають ролі, а чорт не криється в дрібницях.
«Якщо мені треба вигадувати байки, щоб американські медіа нарешті помітили страждання американців, то я саме так і робитиму», — відверто зізнався віце-президент Доналда Трампа Джей Ді Венс під час передвиборчої кампанії 2024-го року. Його зізнання оприявнює соціологічну істину про призначення наративів про кризу.
За словами американської антропологині Джанет Ройтман, яка глибоко вивчила те, що вона називає «політикою кризи», такий наратив «не можна сприймати ні як опис історичної ситуації, ні як діягноз стану історії». Натомість, роз’яснює вона, це «неминуче політичне звинувачення».
Кожен кризовий наратив неодмінно підживлює заклики до пошуку рятівників. «Вибори 2024-го — останній шанс врятувати Америку», — проголошує Доналд Трамп. «Тільки АдН спроможна врятувати Німеччину», — ретвітить Маск. Це історія, яку можна масштабувати.
Філософія Ілона Маска
У Франції ультраправий філософ Ґійом Фай, що надихнув ідентитарний рух, створив реакційну філософію під назвою «археофутуризм». Вона прагне поєднати блискавичний технічний прогрес із середньовічною мораллю героїзму та ієрархій. Це дуже нагадує те, як Маск відповідає на наратив про занепад закликом до радикального лонгтермізму.
«Цифрова міська площа», якою нібито є Х, насправді символізує феодальний публічний простір. Маскове цифрове відтворення естетики Стародавнього Риму віддзеркалює крайньо праву мрію про американського цезаря. «Присмерк Заходу» Освальда Шпенґлєра, найвпливовіша книжка у дофашистській Німеччині, просувала саме цю ідею.
Здається, філософія Маска полягає в тому, що люди мають коритися довгостроковим амбіціям короля-начальника. Для того, хто прагне підкорити космос, колонізувати Марс і злити людські мізки в один штучний інтелект, окрема людина та її потреби стають незначущими. І саме це лежить в основі наративу про занепад.
Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «Elon Musk and the narratives of decadence that link all anti-democratic movements» в журналі The Conversation 20 січня 2025 року.
Переклала Юлія Климанська
