Ірина Килюшик. За 28 днів весна, кохання…
У ритмі з Весною
Минулося! Морози відлютували своє, а сонце подорослішало в небесах на шляху до Остари. Віра прокидалася раніше – вдосвіта, щоб відчувати непомітну оку пульсацію енергій в тілі землі, відчувати пульсацію у своїй змарнілості. Заворожено вона спостерігала, як відроджується її душа, утоплена в сльозах осінніх депресій, зіщулена панічними атаками і страхами довгих химерних ночей.
В унісон зі світом усім своїм єством вона відкликалася на поклик Весни. Внутрішній голос промовляв: «Слухай, про що шепоче твоє серце у пролитій світанком тиші? Чуєш, як калатає воно, переганяючи потоки життя…?». І вона слухала… Як струменить кров на кінчиках пальців рук, як бринять соки у стовбурах дерев, коли їх обіймала, як вібрує наповнене світлом повітря, коли поринала у глибокий медитативний стан.
Троє свідкують на небі: Отець, Слово й Святий Дух, і ці троє – в Одно. І троє свідкують на землі: дух, і вода, і кров, і троє – в одно, у Ній. Вона врешті збагнула суть цих слів зі Святого Письма. Вся сила, яка потрібна, щоб знову почати жити, вже є – у Ній.
Як замерзла земля горнеться до сонця і, кохаючи, вирощує молоду траву, так і вона у любові до себе має зрости. Весна вихопила її з каламуті пригнічення й зневіри.
«Час тобі, Віро, дихати на повні груди, – шепотіла Весна, роздмухуючи теплими вітрами у серці вогонь надії. – Час прибрати свій дім, вимести увесь непотріб, вибити порохи, вимити увесь бруд. Час тобі, Віро, покохати себе. Розмалюй свої шрами золотими лініями весняних блискавиць, наповни очі блакиттю небес, розквітни усмішкою пролісків».
І Віра прибирала. Відчиняла вікна й двері, впускаючи свіже повітря. Викидала старі речі із шафи. Одягалась в нову одіж, знову відчувала себе красивою, міфічною жінкою, визволеною із забуття. Вона випростувалась і вкорінювалась у сьогоденні, приймаючи себе з наміром розвиватись у майбутньому. Вмикала улюблену музику й танцювала у кімнаті, сміючись. Відстежувала рухи тіла: як і з жорсткого воно знову стає гнучким, а рухи – плавні помахи пташиних крил. Віра читала в голос улюблені книги на ганку, підставляючи обличчя для поцілунків сонячному промінню. А ще писала у щоденнику про свої мрії й сподівання, міркувала про те, як зреалізувати їх, прислухаючись до звучання природи.
А Весни ступала граційно по землі, обіймаючи зголоднілі за коханням серця, торкалася сердечних струн усього живого і того, що має ожити, промовляла пташиним гамором у садах, у вбраних бруньками гілках, закликала світ отямитись і жити…
Умови конкурсу «За 28 днів весна, кохання…»
Усі учасники конкурсу «За 28 днів весна, кохання…»:
https://md-eksperiment.org/category/konkursy/za-28-dniv-vesna-kokhannja
