Мім

Поділитися:

МІМ (старогрец. mimos “імітація”)
Англ.: mime; нім.: Mimenspiel, Mime; ісп.: mimo; франц.: mime.
Мистецтво руху тіла

1. Мім і рапсод
Оповідь характеризується двома фундаментальними засобами вираження: безпосередня імітація міма та вербальний опис рапсода. Мім розповідає історію жестами. Слів майже немає або вони служать тільки для презентації й пов’язування номерів між собою. Витоки гри міма сягають часів Стародавньої Греції (Софрон Сіракузький у V ст. до н. е. створив перші мімічні п’єси). У перекладах старогрецьких і римських п’єс гра міма стала народною формою. В епоху Середньовіччя роль міма
збереглася завдяки мандрівним трупам, а в XV ст. відроджується в Італії у формі комедії дель арте. В наш час ця гра розквітає в мистецтві Декру (Decroux, 1963), Марcо (Marceau, 1974) та театрі жестів.

2. Мім і пантоміма
Сучасна театральна мова розрізняє ці два терміни, вкладаючи окремий зміст у
кожен із них: “мім” вважається оригінальним творцем, наділеним натхненням; “пантоміма” є імітацією вербальної історії, яка передається жестами. Мім виявляє тенденцію радше до танцю, тобто вираження тілом, позбавленого будь-якої образності.
Пантоміма ж передає типи людей і соціальні ситуації імітацією: “Театр, очевидно,
існує між двома типами, як це спостерігаємо в реальному житті, між мімікою початку дії з криками, інспіраціями, ідентифікацією і мімікою закінчення дії як завершального прояву віртуозності й пантоміми” [Лекок (Lecoq)]. Опозиція між мімікою та пантомімою базується на стилізації й абстрагуванні. Міміка тяжіє до поезії, розширюючи власні засоби вираження і пропонуючи жестові конотації, які кожен глядач тлумачить по-своєму. Пантоміма подає серію жестів для забавляння публіки та заміни ними цілих рядів фраз і таким чином докладно розкриває сенс презентованої історії.
3. Форми гри міма
Кожен інтерпретатор – це самобутній мім. Можна говорити тільки про жанри
і тенденції. У мелодрамі вибудовується цілісна фабула на основі пов’язаних між собою жестових епізодів з залученням розповідних структур комедії і трагедії (Марсо).
Танцювальна міміка використовує стилізований абстрактний і стерильний жест, як
це бачимо в балеті, під музичний супровід і часто з переходом у танець (Томашевський). “Чиста гра міма не імітує ситуації, вона відповідає жестові, який не має на меті досягнути ефекту впізнавання. Вона абстрактна й чиста” [Паві (Pavis, 1980 d)].
Гра пластикою міма зародилася в експериментах Копо в театрі “Старий голубник”:
актор у масці, але з оголеним, “наскільки йому дозволяє пристойність, тілом”. Копо
практикував “драматичне мистецтво, яке виражалося виключно тілом” і стало попередником усього сучасного театру жестів [Декру (Decroux, 1963 : 17)].
4. Співвідношення між грою міма, жестом і вербальністю
Гра міма характеризується постійною динамікою. Це “мистецтво в русі, де позиція актора є тільки пунктуацією” [Декру (Decroux, 1963 : 124)]. Жест, немов речення, яке акцентує ключові моменти, відтворює ритм дії, негайно зупиняючись на
початку або в кінці і звертаючи увагу на її розвиток, а не на результат (технічний чи
епічний): “У грі міма глядач сприймає жест тільки тоді, коли його підготували. Так,
наприклад, коли я хочу підняти гаманець, то спершу піднімаю руку, глядач дивиться на неї, і лише пізніше я опускаю її за гаманцем. Підготування вимагає часу. Тоді
наступає інша дія” [Марсо (Marceau, 1974 : 47)]. Гра міма своєрідно структурує час.
У ній є фази зупинки та “пунктуація” з позначенням власної позиції актора. Таким
чином, гра міма не наділена ритмом вербальної фрази й уникає інформаційної надлишковості.