(1926–2016)
Твори Мішеля Бютора відображають загострене прагнення оновлення романічних форм. Його творчість перебуває на межі між новаторством реалістичним і формалістичним. Багатьма ідейно-естетичними рішеннями книги Бютора близькі школі «нового роману».
Письменник любить життя, вірить, що можна зробити його кращим. Кожна мить повсякденного життя побачена Бютором одразу з десяти, сотні точок зору, з горизонтів різних днів, минулих і прийдешніх.
Мінливі відблиски часу письменник ловить на поверхні речей, у картинах природи, у темпераменті особистості, у характері «груп», що складають суспільство. З цим інтересом пов'язані насамперед його пошуки у сфері форми. Він переконаний, що традиційна техніка викладу не здатна прийняти на себе усі нові взаємодії.
Бютор не бажав миритися з песимістичним висновком про деградацію від століття до століття людської натури, але красивої людини в сучасності не бачив; він славив техніку, але був пригнічений автоматизмом: йому було прикро протиставляти природу людині, і все-таки в його книгах природа була олюднена, а людина бездуховна.
Твори
Критика
