(1913–1960)
Альбер Камю втілив у творчості основні риси екзистенціалістської філософії: соціальний песимізм, акцент на індивідуальній свідомості, стан «втраченості», морального релятивізму. Його творчість відрізняється ліричністю, сповідальністю, прагненням до осягнення позачасових проблем людського буття.
Камю з тих, хто простодушно вміє захоплюватися. Для письменника «світ прекрасний, і поза ним немає порятунку».
Домінуючою філософською структурою ранньої творчості Камю є синтез крайнощів: трагізм людської долі та незнищенне прагнення щастя. Його герой розвінчує ілюзії свідомості, доводить нігілістичну логіку до «фантастичної межі», підриває освячені століттями традиції, вірування, переконання. Камю створює алегорію зіткнення людини з долею.
Твори
Критика
