(бл. 630 до н. е. – 570 до н. е.)
Сапфо — поетеса любові та краси. Змінюються тільки обставини цієї любові та характер почуття: то більш індивідуальний, то більш загальний, то веселий, то сумний.
Надзвичайне відчуття краси пронизує всю поезію Сапфо, що б вона не оспівувала — посмішку коханої людини, граціозний танок дівчат у святім гаю, квітучі луки, окроплені росою під місячним сяйвом... Все це сповнює душу Сапфо світлою, п’янкою радістю, і не тільки тому, що вона сама може насолоджуватись красою оточуючого світу. Поетеса твердо переконана, що доля її — нести цю радість людям.
Поетична мрія Сапфо охоплює і поєднує два світи — світ зовнішній та світ внутрішніх почуттів, на відміну від інших поетів, які розглядали їх послідовно чи паралельно, але аж ніяк не разом. На думку поетеси, світ почуттів знаходиться на вершині світу природи — ось чому він відбиває всі його коливання і завжди реагує на них.
Жива природа завжди присутня у поезіях Сапфо. Таємнича краса зоряної ночі, шепіт прохолодної гірської річки в жаркий полудень пробуджували в її душі відголоски, які ніколи ще не передавала жодна грецька ліра. Ще нікому не вдавалося так безпосередньо поєднати світ дерев і тварин, моря та вітрів зі світом почуттів серця.
Твори
Критика
