(1925–2006)
Традиційно творчість Вільяма Стайрона розглядається в межах південної школи в американській літературі. Головною темою його творчості визнається тема, великою мірою характерна для багатьох південних письменників, — це дослідження природи і моральності Зла. Він досліджує зло не в абсолютному метафізичному контексті, а в його функціонуванні у сфері людської моральності, у площині людської душі.
Досліджуючи у своїх творах такі суспільно-політичні явища, як мілітаризм, рабство, фашизм, письменник намагається знайти зв'язок зла індивідуального і зла суспільного, намагається зрозуміти, яке з них первинне, а яке вторинне, чи існує їхня взаємозумовленість. Стайрона надзвичайно цікавить не тільки природа Зла, а й природа Добра.
Для автора напевне одне — лише людина як особистість може зберігати людську цінність, тим самим позбавляючи систему всевладності. Через віру у волю людини, утвердження свободи й можливості її особистого вибору між Добром та Злом, що становлять синкретичну єдність у цьому світі, й реалізується пуританська першооснова свідомості Стайрона, втілена в його творчості.
Твори
Критика