Степан Процюк. 9 питань письменнику
Що допомагає Вам налаштуватися на робочий процес?
Тиша. У ній заховані всі шуми, всі виклики, весь спокій, і вся гармонія. Безмовність тиші творить усе із структурованого хаосу вічного потоку життя.
Визнання, що воно означає особисто для Вас?
Визнання – це коли незнайомі люди читають книжки письменника. Коли цих людей немало. І не лише читають, але це читання є для них духовною подією. І коли читання цих книжок відбувається принаймні протягом кількох поколінь, бо у тих книжках є позачасова проблематика. Коли хоча би частина цих книжок перекладається іншими мовами.
Кого із сучасних авторів Ви читаєте?
Всіх, хто мені душевно чи світоглядно близький. Наприклад, кілька днів назад я прочитав роман польського письменника, що помер цього року, Тадеуша Конвіцького «Маленький апокаліпсис». А також роман ще молодого київського письменника і тележурналіста Олега Криштопи «Жах на вулиці в′язнів». Перелік може бути довгим.
Не так давно завершив читати новий роман француза Мішеля Вельбека і польської письменниці Ольги Токарчук.
Які асоціації викликає у Вас слово «щастя»? І що воно означає особисто для Вас?
Щастя – це радісний спокій. Напевно, людина не може бути безконечно щасливою, бо вона би померла від психічного виснаження, як це не парадоксально.
Для мене у цю хвилину щастя – це, до прикладу, сидіти з близькою людиною десь у кав′ярні, маючи у кишені квитки до театру професіоналів. Через півгодини вже можуть бути інші асоціації, як мінливе і саме щастя, як мінливі хмарки на ясному небі.
Що Ви найбільше цінуєте у людях?
Відповідальність за сказане. Вміння не бути пустобрехом, не робити із власних слів та обіцянок ганчірку. Вміння при жодних обставинах – ніколи, навіть надзвичайно сприятливих чи дуже невдалих!- не втрачати людського обличчя, тобто елементарних людяних душевних якостей.
Куди б Ви відправилися за прекрасним?
В гори, ліс чи степ. Туди, де нема гонитви за наживою. Але не сам, а з близькою, по-своєму рідною, людиною. У тиші, побіля тих, кого ми любимо, і хто любить нас, оте прекрасне є на відстані протягнутої до нього руки....
Чого на Вашу думку не вистачає сучасній людині?
Розуміння швидкоплинності її земної мандрівки. Розуміння переваг духу у поєдинку із молохом матеріального світу. Дивує у деяких заможних чи багатих людях хибне відчуття нетлінності та богорівності, нерозумна самовпевненість і нарцисизм.
Яка роль художника і мистецтва у житті звичайної людини?
Напевно, різна. Часто, на жаль, майже ніяка. Треба, щоб наше телебачення, замість остогидлої примітивізації смаків, постійно тиражованої, почало трішки більше пропагувати українське мистецтво і культуру загалом.
Якою корисною порадою Ви б могли поділитися зі своїм читачем?
Важко давати поради. Хіба те, що пережив чи переживаю сам. Завжди намагаймося вслухатися у хаотичний і начебто незрозумілий світ своїх емоцій. Вміймо відчути нашу внутрішню дитину, нашого хлопчика чи дівчинку, яку ми, дорослі, кожноденно розстрілюємо всередині власного єства, а потім ще хочемо бути щасливими…
Робімо мандрівку всередину себе, змінюймо себе – і тоді ми зможемо трішечки покращити світ.
