Картина

Англ.: tableau; нім.: Tableau; ісп.: cuadro; франц.: tableau.

Структурна одиниця п’єси з погляду значних перемін місця, загальної атмосфери й епохи. Здебільшого кожній картині відповідає інша декорація.
1. Акт/картина
Композиція за картинами не входить до системи акт/ява, бо функціонує передусім у плані акт і вихід на сцену/ вихід за лаштунки сцени персонажів. Порівняння з малярством, на що вказує термін “картина”, свідчить про цілковиту відмінність з актом*: картина – це просторово структурна одиниця загальної атмосфери.
Вона характеризує певне середовище або певну епоху. Це тематична, а не актантна
одиниця. З іншого боку, акт є функцією строго розповідного членування*. Він тільки кільце актантного ланцюга. Картина має набагато ширшу поверхню з неточними
контурами і обіймає епічний світ персонажів, взаємини між якими справляють враження творення фрески, кордебалету та живої картини.
2. Початки членування на картини
Саме у XVIII ст. естетика картини формується з огляду на малярське бачення драматичної сцени. Картина – це “розташування дійових осіб на сцені настільки
природно й правдиво, що якби її реально намалював маляр, то її зображення на полотні сподобалося б мені. [...]. Пантоміма – це картина, що існує в уяві поета, коли
він творить і думає про показ кожної миті на сцені її виконання” [Дідро (Diderot,
1975 : 110)]. Залежно від епічної концепції театрального акту різні драматурги членують тексти на автономні яви, сконцентровані навколо однієї теми чи однієї ситуації (Ленц, Ґете у “Фаусті”, Бюхнер, Мюссе та Гюґо у ХІХ ст., Ведекінд, Брехт та
інші в ХХ ст.).
3. Драматургія картин
Поява картин пов’язана з уведенням епічних елементів у драму: драматург не
сконцентровує усієї уваги на кризі*, він членує певну часову тривалість, пропонує
фраґменти безперервного часу. Його цікавить не повільний розвиток дії, а її розриви. Картина подає йому потрібний для соціологічного оптування або для жанрової замальовки кадр. Замість драматичного руху він вибирає фотографічне фіксування яви. Появившись одночасно з поставою, картини справді стали візуальним і ґлобальним прогнозуванням яви. Однак ідейний підтекст, що витікає з суті катин, буває гетьтаки різним. На думку Дідро, картина дає змогу реалізувати гамонійний синтез рухливості, драматичної сконцентрованості й дієвості: “Майстерно скомпонована картина є цілістю, замкненою в одному погляді, де всі складові служать одній меті та утворюють внаслідок взаємовідповідності з рештою компонентів реальну цілість подібно до цілості членів тіла тварини” (Diderot, art. “Composition” de l’”Encyclopédie”). З іншого боку, як вважав Брехт, картина – це типовий, хоча неповний фраґмент без критичної реструктурованої з боку глядача перспективи: кожна картина творить цілість і не проектується на подальшу картину. Вона різко обривається, тількино їй починає загрожувати “перехід” у самодостатню субстанцію. Тоді звіряння з продовженням п’єси зайве.

Літ.: Szondi, 1972 b; Valdin, 1973; Barthes, 1973 b.