18.05.2016

Марко Вовчок

Ідейно-художня функція пейзажу в «Народних оповіданнях» Марка Вовчка

Зміст

Вступ………………………………………………………………………….….3

Розділ 1. Пейзаж як елемент художнього твору

Розділ 2. Пейзаж у «Народних оповіданнях» Марка Вовчка

2.1. Типи пейзажів у «Народних оповіданнях»………………..…......14

2.2. Функціонування пейзажу в «Народних оповіданнях»………….16

Висновки…………………………………………………………………….…22

Список використаної літератури…………………………………………..24

ВСТУП

Поява «Народних оповідань» (1857) Марка Вовчка – подія великої суспільної суспільно-історичної ваги, значення якої вийшло далеко за межі літератури.

Особливо видатну роль «Народні оповідання» відіграли в історії української літератури і в розвитку української літературної мови. Своїм змістом, ідейним спрямуванням вони щільно примикали до творчості Шевченка, утверджували в художній практиці ті естетичні критерії і принципи, яких тримався великий поет.

1857 рік, таким чином, ознаменувався в історії української літератури двома визначними подіями – появою в друкові поеми Шевченка «Наймичка» і виходом у світ оповідань Марка Вовчка. Це було свідченням того, що вимушений десятилітній застій в українській літературі закінчився, що вона знову виходила на передову лінію суспільного життя, стаючи палким виразником визвольних прагнень народу.

Після повістей і оповідань Квітки-Основ’яненка, «Народні оповідання» Марка Вовчка були не просто дальшим, вищим щаблем у розвитку української прози, а якісно новим ідейно-художнім явищем на шляху утвердження в ній критичного реалізму і народності.

Цілком зрозуміло, що «Народні оповідання» виникли не раптом і не на порожньому місці. До їх появи в російській і українській літературах існували вже досить значні традиції у висвітленні селянської теми. Марко Вовчок не тільки успадкувала, але й далі творчо розвинула ці традиції, сказала про життя селянства нове, своє самостійне художнє слово – правдиве, хвилююче, неповторно чарівне. [9, с. 10-11]

Пейзаж, поданий авторкою в «Народних оповіданнях», нібито дуже скупий і навіть декоративно-статичний, але асоціативно він дуже метафоричний і такий, що дає водночас опис конкретний і промовистий для вдумливого читача, наче перед нами не твір прозовий, а поетичний. [20, с. 31]

Якщо придивитися ближче до описів у повістярських творах давніших письменників і письменників ближчих до нас часів, то спостережемо не тільки різницю щодо їх величини і частоти вживання. Значно істотнішою є різниця щодо пов'язання їх із сюжетною акцією твору.

У Квітки-Основ'яненка, Олекси Стороженка, не раз подибуємо описи природи (і взагалі матеріального тла-обстанови, де відбувається сюжетна дія), подавані автором безпосередньо від себе, то пак, власними очима, а не очима того чи іншого персонажа. Такі описи помішувано часто на початку розділів; і хоч вони бувають (як ось у згаданих вище письменників) дуже поетичні і добре збуджують уяву та емоції читача, але сюжетна функція їх майже ніяка, бо вони стоять осторонь, наче самодостатні поетичні острівці. Таким чином, з погляду динаміки сюжетної акції твору вони є певним гальмом. [26, с. 43-44] А Марко Вовчок є прикладом письменниці, яка попри традиції того часу використовувати широкі пейзажі, висвітлила всю суть у невеличкому обсязі.

До вивчення творчості Марка Вовчка, зокрема до її «Народних оповідань» звертались такі дослідники як І. Франко, О. Білецький, Б. Лобач‑Жученко та інші. Проте, безпосередньо на функції в пейзажі звернено мало уваги і тому потребує детальнішого вивчення. Цим і зумовлена актуальність теми курсової роботи: «Ідейно-художня функція пейзажу в «Народних оповіданнях» Марка Вовчка».

Мета дослідження – з’ясувати особливості функціонування та ідейне навантаження описів природи в «Народних оповіданнях» Марка Вовчка.

Завдання дослідження:

провести бібліографічну роботу щодо виявлення критичних відгуків щодо збірки «Народні оповідання» Марка Вовчка;
з’ясувати сутність поняття пейзажу в літературі та його місце в художньому творі;
класифікувати пейзажі в «Народних оповіданнях»;
проаналізувати ідейно-художню роль (функції) в оповіданнях даної збірки.
з’ясовано особливості використання та ідейне навантаження описів природи в «Народних оповіданнях» Марка Вовчка;
проведено бібліографічну роботу щодо виявлення критичних відгуків щодо збірки «Народні оповідання» Марка Вовчка;
з’ясовано сутність поняття пейзажу в літературі та його місце в художньому творі;
класифіковано пейзажі в «Народних оповіданнях»;
проаналізовано ідейно-художню роль описів природи в оповіданнях збірки;
простежено взаємозв’язок пейзажів та характером героїв оповідань.

Об’єктом дослідження є оповідання збірки «Народні оповідання» Марка Вовчка.

Предмет дослідження - особливості та ідейне навантаження описів у «Народних оповіданнях» Марка Вовчка.

Для реалізації основних завдань курсової роботи було обрано такі методи дослідження: синтезу і порівняння, методи аналізу, узагальнення, абстрагування.

РОЗДІЛ 1

ПЕЙЗАЖ ЯК ЕЛЕМЕНТ ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ

1.1. Поняття пейзажу. Класифікація пейзажів

У літературознавстві немає однозначного тлумачення терміну пейзаж. Так, В. Халізєв вбачає у ньому картини природи та предметного речового світу, П. Волинський, Михайлина Коцюбинська, Галина Сидоренко, В. Кожинов вважають складником композиції.

Як зазначає О. Лобач-Жученко: «Пейзажем (франц. paysage, від pays — країна, місцевість) називається образ природного оточення персонажів та їхніх дій, опис картин природи в художньому творі, який має певне значення в його загальній змістовій організації» [11, c. 16].

Ю. Хандріс вважає, що пейзаж – один із композиційних компонентів літературного твору. Як правило, під пейзажем розуміють зображення природи, ширше – будь-якого незамкнутого простору зовнішнього світу [27].

Літературознавча енциклопедія за редакцією Ю. Ковалів подає таке тлумачення цього поняття: «Пейзаж – художнє змалювання краєвиду» [10, с. 195].

Відмінність у тлумаченні поняття пейзаж зумовлена головним чином різним підходом до його аналізу, проте кожен із дослідників одностайні в тому, що він є важливим композиційним складником твору: прологом, розширенням експозиції, загостренням розвитку дії, розв’язкою і т.д. На основі цього пропонуємо своє визначення цього терміну. Пейзаж – це зображення навколишнього світу, який не тільки буквально описує середовище, а й має ідейне навантаження та є композиційним елементом.

Матеріал природи є найстійкішим, тому що природа це об'єктивна реальність, яка існує поза і незалежно від свідомості. Пейзажні мотиви та образи відрізняються найбільшою стійкістю, повторюваністю – це першоелементи, первообрази тієї мови, на якій природа говорить з людиною [21, с. 263].

У ХІХ ст. на перший план виступає вже не описовість у зображенні картин природи, співзвучність природи й морального, духовного життя людини, яка її споглядає. Реалістичний пейзаж тяжіє до життєвості, він допомагає розкрити соціальну нерівність. Художнє відкриття реалістичної літератури «кінця століття» у тому, щоб не тільки побачити природу у її багатокольорному об’єктивному бутті, але й при цьому постійно змушувати її слугувати розкриттю «внутрішньої дії», інтелектуального й психічного «клімату» твору.

У всіх естетичних системах розповсюджений принцип психологічного паралелізму, який базується на контрастному співставленні чи уподібненні внутрішнього стану людини до життя природи. Нерідко пейзаж переростає свою зображальну функцію і стає свого роду призмою і засобом бачення світу. Окрім того, ставлення до природи є глибоко емоційним та афективним, світ сприймається як цілісний живий організм. Пейзаж стає невід’ємною частиною художнього твору, по-різному функціонує в художньому тексті, а інколи стає головним персонажем. Так чи інакше у кожному творі пейзаж відповідає потребам людини, яка намагається віднайти відповідь на питання про спорідненість людської душі та природи [21, с. 367-369].

Класифікація пейзажу:

1) за тематикою: сільський, урбаністичний, гірський, лісовий, степовий, мариністичний, індустріальний;

2) за динамічністю: статичні, динамічні;

3) від стилю автора: міфічний, антропоморфічний, пантеїстичний, суб’єктивно-пережитий, об’єктивно фіксований.

Отже, пейзаж – зображення природи, опис навколишнього світу у творі. Це композиційний елемент художнього тексту.

Проза ХІХ ст. містить у собі реалістичний, а не ідеалізований пейзаж, що служить для розкриття проблем саме цього століття. Пейзаж стає обов’язковим елементом.

1.2. Роль пейзажу в прозовому творі. Основні функції

В. Синенко стверджує: «Жоден прозовий твір не обходиться без описів. І вони не є випадковими або другорядними» [5].

Часто прозаїки вдаються до пейзажу як засобу створення характеру дійових осіб. «Як відомо, пейзажі у художньому творі, передаючи глибоку любов письменника до рідної природи, розкриваючи її красу, служать в той же час композиційним засобом для найбільш виразного розкриття характерів і внутрішнього стану героїв через контраст або співзвучність їх з почуттями і думками персонажа» [5].

У загальному русі розповіді пейзажу відводиться різна роль – окреслити час і місце дії, створити певний настрій, допомогти проявитися якимось суттєвим рисам у душевному житті людини і в навколишньої їй дійсності.

Одна з важливих вимог до пейзажу, як її сформулював для письменника Теодор Руссо: збуджувати почуття, пробуджувати думку. Нехай дерево не думає, важливим є те, що воно саме примушує думати героїв книги. У сукупності пейзаж тут зробив непотрібним опис душевного стану героя. [3, с. 187]

Загалом, незалежно від ролі, яку автор відводить у своїх працях пейзажу, тільки окресливши з його допомогою місце і час дії або ж, навпаки, активно ввівши в коло подій – комічних, драматичних, героїчних, - пейзаж покликаний створити в читачів відповідний настрій – розсмішити, налякати, розчулити. А для цього зовсім не обов’язково, щоб у розповіді про найфантастичніші, страшні, неймовірні події пейзаж також був страшним, неймовірним, фантастичним. [3, с.187]

Як зазначає Ю. Хандріс: «Порівняно рідко фон служить тільки для прикраси літературного тексту. Декоративний фон може бути прикріпленим до певних місць оповіді, а може подаватися уривками в різних місцях художнього твору.

Деколи пейзаж вводиться зі спеціальною метою того чи іншого впливу на читача. Наприклад, опис може інтригувати або бути символічним натяком, який не підлягає логічному трактуванню. Таким чином, читач інтуїтивно готується до зміни розвитку подій у художньому творі». [27]

Невідхильно діючи на душу людини (лікарі навіть рекомендують лікування пейзажем – пейзажотерапію), пейзаж у витворах мистецтва і літератури й сам стає відображенням душі людини.

Нейтральних пейзажів немає в мистецтві, хоча сама по собі природа завжди нейтральна. Проте, людина в шумі й тремтінні листя щоразу знайде відгук на свої душевні переживання, уже тим самим руйнуючи нейтральність пейзажу, наповнюючи його смислом і значенням.

До того ж картини природи людина не тільки забарвлює своїм настроєм, своєю особистістю. Тут важливе значення має її вік, індивідуальні інтереси і схильності. Адже одне сприйняття пейзажу може бути в похилого, зовсім інше – у ранньому дитинстві, коли дитині все навколо здається великим, яскравим, а те, що особливо сподобалось, - ще й казково чарівним. Звичайно, що й професія також накладає свій не менш яскравий відбиток на сприйняття людини. [3, с.189]

Пейзаж не є обов’язковим компонентом художнього світу, що відкреслює умовність останнього. Існують твори, у яких взагалі немає пейзажу, уявити ж його відсутність у навколишній для нас дійсності складно.

Проте в літературі більшу частину становлять твори, де пейзаж є. І якщо автор включає у свій текст описи природи, то це завжди чимось вмотивовано. Пейзаж грає у творі найрізноманітніші ролі, часто він полі функціональний. [23; с. 229]

Сабіна А. подає такі основні функції пейзажу:

Позначення місця й часу дії. Саме за допомогою пейзажу читач наочно може уявити себе, де відбуваються дії (на борту теплоходу, на вулицях міста, у лісі і т.д.) і коли вони відбуваються (тобто в яку пору року й доби). Іноді на цю роль пейзажу вказують самі назви творів. Проте опис навколишнього світу – це не «суха» вказівка на час і місце дії (наприклад: такого-то числа в такому-то місті…), а художнє зображення, тобто використання образної, поетичної мови.
Сюжетне мотивування. Природні та, особливо, метеорологічні процеси (зміни погоди: дощ, гроза, буран, шторм на морі і т.д.) можуть направити хід подій у ту чи іншу сторону.
Форма психологізму. Ця функція використовується найчастіше. Саме пейзаж створює психологічний настрій сприйняття тексту, допомагає розкрити внутрішній стан героїв, готує читача до змін у їхньому житті. Показовим у цьому сенсі є «чуттєвий пейзаж» сентименталізму. Опис природи часто створює психологічне, емоційне тло розвитку подій.
Пейзаж як форма присутності автора (непряма оцінка героя, подій, що відбуваються і т.д.). Можна виділити різноманітні способи передачі авторського відношення до того, що відбувається. Перший – точка зору героя й автора збігаються. Другий – пейзаж, даний очима автора й одночасно психологічно близьких йому героїв, «закритий» для персонажів – носіїв чужого авторові світогляду.
Пейзаж як форма присутності автора (непряма оцінка героя, подій, що відбуваються і т.д.). Можна виділити різноманітні способи передачі авторського відношення до того, що відбувається. Перший – точка зору героя й автора збігаються. Другий – пейзаж, даний очима автора й одночасно психологічно близьких йому героїв, «закритий» для персонажів – носіїв чужого авторові світогляду. [23, с.230-232]

Пейзаж, даний через сприйняття героя, - знак його психологічного стану в момент дії. Але він може казати й про усталені риси його світогляду, про його характер.

Пейзажний образ як знак певного почуття, може варіюватися і повторюватися в рамках одного твору (тобто може бути мотивом і навіть лейтмотивом).

М. Тер-Грирогорян розглядає такі функції:

1) опис місця дії;

2) опис-характеристика (Перелік якостей, ознак, властивостей, які характеризують об’єкти. За природою об’єкти опису-характеристики можуть бути найрізноманітнішими. Зазвичай це персонажі, предмети, погода і т. д.)

3) опис-конкретизація;

4) опис-сцена.

Ми вважаємо класифікацію Сабіної Е. найповнішою і тому беремо її за основу. Проте до зазначеної типології слід додати опис-характеристику М. Тер-Григоряна, адже вважаємо за необхідне розрізнити опис-характеристику (створює певний настрій у читача, налаштовує на певне сприйняття) і форму психологізму (характеризує, розкриває стан героя) як дві різні функції.

Одна з функцій пейзажу літературно-художнього твору – створення фону сюжетних подій. Виконуючи цю функцію, пейзаж може виступати засобом створення місцевого колориту. Однак найчастіше пейзаж виконує паралельно ще одну функцію – характерологічну, тобто виступає засобом поглибленого роз’яснення образу персонажа, його характеру, стану.

Виконуючи характерологічну функцію, пейзаж може виражати або гармонію персонажа з природою, або їх антагонізм, тобто картини природи можуть збігатися з людськими переживаннями (пейзаж-консонанс) і можуть протиставлятися їм (пейзаж-дисонанс). Функції пейзажу у літературному творі залежать від епохи, в яку написано твір, від його стилю і жанру.

Пейзаж може створювати емоційний фон, на якому розгортається дія. Він може виступати як одна з умов,які визначають життя і побут людини. І в цьому сенсі природа і людина виявляються нероздільними, сприймаються як єдине ціле.

Пейзаж, як частина природи, може підкреслювати певний душевний стан героя, відтіняти ту чи іншу особливість його характеру з допомогою відтворення співзвучних або контрастних картин природи.

Як правило, відношення “пейзаж – людина” в художньому творі будується на принципах так званого психологічного паралелізму – контрастного протиставлення або зіставлення картин природи з душевним, емоційним станом людини. Інколи пейзаж символічно узагальнює, емоційно виражає наслідки тих чи інших духовних пошуків героїв художнього твору, найчастіше виступаючи в ролі емоційно значущого фіналу твору, або, навпаки, задає емоційний тон , "відкриваючи" собою твір.

Пейзаж в багатьох творах виконує надзвичайно важливу ідейно-композиційну функцію. Безперечно, вона проявляється не у тих творах, де природа є безпосереднім предметом зображення і в такій якості розглядається у внутрішньому співвідношенні з ідейно-моральними та естетичними поглядами письменника. Характеризуючий фон або доповнює і підсилює фарби людського портрету, або виділяє їх шляхом контрасту. [27]

У пейзажу є свої особливості «побутування» в різних родах літератури. Найскупішим він є в драмі. Через таку «економічність» зростає символічне навантаження персонажа.

У ліриці пейзаж експресивний, часто символічний: широко використовується психологічний паралелізм, уособлення, метафори та інші тропи.

Значно більше можливостей для введення пейзажу, що виконує найрізноманітніші (у тому числі й сюжетну) функції, в епічних творах. [22, с. 235]

Отже, пейзаж в одних випадках пов’язаний із сюжетом тільки зовнішньо – служить фоном, на якому розгортаються події. В інших – зв’язок глибший, органічніший, опис природи може виступати як паралель до думок і переживань самого автора.

Функції пейзажу досить різноманітні. Але та чи інша функція пейзажу обумовлена індивідуальним стилем письменника, художнім напрямком, до якого належить твір, його жанром. Так, зображальне призначення пейзажу характерне для творів реалістичних. Усі функції пейзажу, починаючи від власне зображальної і закінчуючи психологізуючою, завжди спрямовані на розкриття ідейного змісту твору. [27]

Отже, пейзаж це дуже важливий елемент композиції художнього твору, який увиразнює його структуру, дозволяє краще зорієнтуватися у змісті, допомагає зрозуміти внутрішню суть героїв, їх душевні поривання і життєві розчарування.

Висновки до розділу 1

Письменники дуже часто у своїх творах звертаються до описів природи. Пейзаж допомагає авторові розповісти про місце і час зображуваних подій. Пейзаж - один із змістовних елементів літературного твору, які виконують багато функцій в залежності від стилю автора, літературного напряму (течії), з якими він пов'язаний, методу письменника, а так само від роду і жанру твору.

Описи природи виконують дуже важливу ідейно-художню функцію у творі. Тим самим допомагають читачу зрозуміти ідею, підкреслюють певний емоційний стан персонажа, його душевні переживання і почуття.

Звідси можна зробити висновок, що пейзаж у літературному творі дійсно є невід'ємним компонентом його композиційної будови і дійсно відбиває естетико-світоглядні особливості авторського «я».

При аналізі пейзажу в літературному творі дуже важливо вміти бачити сліди тієї чи іншої традиції, якій автор слідує свідомо чи навіть мимоволі, у безвідмовному наслідуванні стилям, які він використовує.

РОЗДІЛ 2

ПЕЙЗАЖ У «НАРОДНИХ ОПОВІДАННЯХ» МАРКА ВОВЧКА

2.1. Типи пейзажів у «Народних оповіданнях»

Поява «Народних оповідань» Марка Вовчка – подія великої суспільно-історичної ваги, значення якої вийшло далеко за межі літератури… …Її «Народні оповідання», видані Кулішем 1857 р., зробили велике враження в цілій російській суспільності і викликали, між іншим, інтересну критичну статтю Добролюбова, та були найвиразнішим тоді українським протестом проти кріпацтва… Її «Народні оповідання»… визначаються незрівнянно оригінальним і свіжим стилем, незвичайно колоритним, та все-таки далеким від сентиментальності, тонкою психологічною обсервацією фактів буденного життя і незвичайною, справді жіночою делікатністю в малюванні подій. [25; С.301]

Коли говорять про «Народні оповідання» Марка Вовчка, то, власне, мають на увазі ті твори, які ввійшли до збірки 1857 року. Повісті та оповідання, написані пізніше, - «Інститутка», «Павло Чорнокрил», «Три долі», «Ледащиця», «Два сини», «Не до пари», казки «Невільничка», «Ведмідь», «Дев’ять братів і десята сестриця Галя», «Кармелюк» і написані російською мовою романи «Жили да были три сестры», «Живая душа», «Записки причетника», «В глуши», а також збірка сатиричних казок «Сказки и быль» (1874) та ін. визначають наступний, органічно поєднаний з попереднім, етап творчого розвитку Марка Вовчка як народної письменниці-реалістки. [15, с.7]

За характером змісту «Українські оповідання» розпадаються на два розряди; в одних автор зображує патріархальний побут і родинні відносини вільних козаків; в інших на першому плані стоїть панщина, або кріпосне право, з усіма своїми сумними наслідками; цими наслідками в їх різноманітних проявах визначається хід дії в цих оповіданнях і злополучна здебільшого доля головних дійових осіб. До першої категорії належать шість оповідань: «Сестра», «Чумак», «Сон», «Свекруха», «Максим Гримач» і «Данило Гурч». До другої належать інші п’ять: «Козачка», «Одарка», «Горпина», «Викуп» і «Отець Андрій»… [19, с. 100]

Усі оповідання об’єднані сільським за тематикою пейзажем. Проте відрізняються в іншому.

Так, перша група оповідань містить в основному статичні пейзажі, проте як в оповіданні «Данило Гурч» - динамічний. Друга – тільки статичні. Пейзажі в обох групах оповідань суб’єктивно-пережиті, проте часто складається враження, що вони об’єктивно-фіксовані.

«Народними оповіданнями» і всією своєю наступною творчістю Марко Вовчок довела, що в поглядах на літературу, її суспільну роль і значення вона була цілком солідарна з Шевченком.

«Народні оповідання» - це визначні твори мистецтва слова, в яких ніби сам народ розповів про своє страшне горе-бідування і хвилинні радощі, розповів своєю мовою, відповідно до свого життєвого досвіду і набутої протягом століть мудрості, в дусі своїх поглядів на суспільне життя і на весь оточуючий світ… [6; с. 197]

Уміння марка Вовчка вловити провідні тенденції епохи і відобразити їх у реалістичних образах, розкрити непримиренні соціальні конфлікти між гнобителями і гнобленими, художня досконалість, багатство і гнучкість народної української лексики – все це зробило повість дуже популярною серед читачів, принесло їй визнання передової критики. [9; 134]

В розвитку художньої літератури, літературної мови і суспільної думки на Україні «Народні оповідання» відіграли величезну роль. Не буде перебільшенням, якщо скажемо, що всі наступні українські прозаїки другої половини ХІХ – початку ХХ ст. так чи інакше зверталися до оповідань Марка Вовчка, як до видатних творів вітчизняної художньої прози, вчилися на них реалізму і народності, мали їх за класичні взірці високомистецького використання письменником багатств народної творчості й живої народної мови. Вплив творів Марка Вовчка у різні періоди розвитку української літератури і в творчій практиці різних за своїми ідейно-художніми позиціями письменників виявлявся, звичайно, неоднаково. [6, с. 219] Навіть ті, хто не поділяв ідейно-творчих поглядів Марка Вовчка, як вони відбилися у «Народних оповіданнях», не мав сили одвернутися від них у своїй власній творчості. [6, с. 221]

Отже, Марко Вовчок мала талант до письма, про що свідчить збірка «Народні оповідання». Її ще навіть тільки перша книжка не залишила байдужими критиків незадовго після видання. Стиль написання оповідань, простота, дбайливість у виборі деталей та гра контрастів зробили їх популярними серед читачів.

В оповіданнях Марка Вовчка органічно виявилися дух, потреби і культурні інтереси українського народу, його життя, його надії і прагнення. [8, с. 77]

Творчості Марка Вовчка судилося довге життя. Як бурштин, що увесь час шліфується морем і від того стає ще красивішим, так і мистецька спадщина письменниці з часом стає ще виразнішою, ще ближчою і ціннішою для нас. Проблеми і конфлікти, змальовані Марком Вовчком, безповоротно відійшли у минуле. Та залишиться назавжди глибока, чиста, світла душа народу, відтворена нею, і її високе слово в ім'я всього прекрасного і сущого на землі. [4; 186]

2.2. Функціонування пейзажу в «Народних оповіданнях»

Лаконічний і емоційно забарвлений в оповіданнях Марка Вовчка пейзаж. Він є не тільки тлом для подій, але часто-густо гармонує з почуттями і настроями персонажів. […] Не порушуючи ілюзії живої народної розповіді, Марко Вовчок створює класичні зразки національного пейзажу.

Природа в творах письменниці зображується небагатослівно і стисло. В мові оповідачки знаходимо вказівки на типові обставини часу і місця подій («Тепло було, і вишні цвіли рясно», «От сонечко вже за синю гору запало, от уже й вечір»). Іноді ж пейзаж відтворюється в дусі пісенних, узагальнених описів: «От стали чумакувати… Я вже й старий, уже дочка к осені рушники готує, а ще й тепер мені так і сниться: широкий степ безкраїй, стелеться шлях, ідуть наші круторогі, скриплять вози, а місяць світить» («Чумак»). Але зустрічаються й більш детальні картини української природи, показані у всьому багатстві її барв і звуків, як, наприклад, в оповіданнях «Горпина», «Сестра» та інших.

Глибокою задушевністю віє від картини тихого вечора, переданої через сприйняття доброї, люблячої і чутливої жінки-селянки. В цій картині втілені характерні риси українського села, освітленого променями надвечірнього сонця, заквітчаного пишною зеленню і яскравими літніми квітами: «А сонечко заходить. Річка тече, як щире золото, між зеленими берегами; кучеряві верби купають у воді віти; цвітуть-процвітають маки городні і високоверхі коноплі зеленіють; де, коло білої хатки, червоніє рясне вишення чи високий кущ калини стріху підпирає, закриваючи всю білу стіну; а хатина ж у розквітлому городі, як у віночку ховається. І зелено, й червоно, і голубо, й біло, й синьо, й рожево коло тої хатки… Тихо й тепло, і скрізь червоно, і на небі, і на згір’ях, і на воді…» («Сестра»).

У цьому ж оповіданні підкреслює тугу за рідним краєм, прощання із рідною землею така сцена: «От і велика могила, що геть за околицею зеленіє. Зійшла на могила та й глянула тоді на своє село; а сонечко саме сходить… Село як на долоні, так мені в очах і замигтіли білі хати, колодязне цямриння, розквітлі садки й городи. Побачила й батьківське подвір’я, і ту вербу кучеряву, гіллясту, що малою ще дівчинкою під нею гралась. Стою і з місця не зворухнуся – задивилась». Йдучи дорогою, сумує сестра й споглядає таку картину: «Округи мене жито половіє, а в житі купка льону голубо цвіте; то ячмінь колоситься; оддалеки гайок синіє, пісочний шлях угору закручується, як золота нитка; день Бог дав жаркий, і вітерець не дмухне – тихо; тільки як5ась пташка сама собі щебече, наче та моя душа бідолашна, та гудуть бджоли понад пахучою гречкою».

Є тут і статичний пейзаж місця: «Дем’янівка та в долинці, мов у зеленому гніздечку лежить. Село велике й багате. Дві церкви, одна мурована висока, друга дерев’яна й давня сильне, аж у землю вросла й похилилась».

Сюжетно вмотивованим є таке зображення: « Дав Бог весну, віє теплом, із стріх вода капле, сонечко веселенько світить, тане сніг, задзюрчали по улицях струмочки, садки зазеленіли… Стали на прощу люди сходитись», що виявляє причину зустрічі головної героїні із земляком, який розповідає їй про життя брата.

Статичними та небагатослівними є пейзажі в оповіданні «Козачка». Тут описи існують як паралель, підсилення стану героя. Так, Олесю всі відмовляють виходити за кріпака, а дівчина сумна й невесела все ж чекає свого любого, своєї підтримки навіть пізньої ночі: «Вже й ніч землю обіймає; зійшов місяць і вдарив ясним промінням по білих хатах. Олеся, смутна й неспокійна, одчиняє віконце, дивиться: парубки обсіли кругом її хату; інші гомонять, а декотрі понурі сидять і голів не зводять».

Олеся проводжає своїх синів на службу з тяжким смутком і журбою: «От уже й сонечко сходить… дзвякнув дзвінок… Веде Олександра діток, обливаючись сльозами, та все тільки благословляє їх та хрестить…»

Оповідання «Чумак» розпочинається розповіддю-описом, що є грою контрастів. Вступ про тяжку долю чумаків перериває прекрасний краєвид, що передає різке протиставленням між нещастями, які трапляються на шляху чумаків та надзвичайною українською природою, сповненою спокоєм, затишком та теплом: «Як іти з нашого села у Крим, треба переходити Куминці, козаче село, велике, аж на двох горах, дві церкви муровані, річка, хати все нові, коло кожної красний, прекрасний вишник! Славне село!», «… Тепло було й вишні кругом цвіли…».

«Сад якраз перед очима. І туди стежки, і сюди стежки, все жовтим піском повищипувані, і квіток цвіте без ліку, все кружками, кружками; лавочки зелені, чистенько так, порядошенько», - опис панського двору в оповіданні «Викуп». На противагу тяжкій праці кріпаків зображено побут панів, багатий та розкішний.

Суспільна функція таких співставлень умов життя кріпосного і вільного селянства цілком очевидна. Інколи письменниця навіть ідеалізувала минуле, щоб ще разючіше підкреслити, яким нестерпно тяжким і похмурим було становище селян-кріпаків у її час. [6, с. 210]

Нерідко, як і в творах Шевченка, картини розкішної природи України контрастують з тими тяжкими стражданнями, на які приречені кріпаки. Така, наприклад, приголомшуюча заключна сцена оповідання «Горпина», в якій знедолена кріпосниками молода мати змальована на тлі пишно квітучих маків: «Ідеш понад городами, то й бачиш: сидить між повними маківочками в білій сорочці, гарно убрана, у намисті, й сама ще молоденька, - тільки як крейда біла; сидить та перекидається маківочками, і всміхається, як дитина… А маки процвітають і білим, і сивим, і червоним квітом повно». [8, с. 77]

Символічного значення набувають короткі пейзажі в «Одарці»: «Сонце саме заходило… Загледіла – вишня в саду цвіте…». Тут незначний, здавалось, опис природи є уособленням останнього подиху Одарки, останнього її бажання. Коли ж її ховали, білі голуби, що літали навкруг та спокійна природа ніби промовляли про спасенність душі Одарки; символізує її переродження, волю: «Як спускали домовину в яму, то все над нею білі голуби кружляли. Сонечко грало, мов розсипалось по землі золотим промінням. Ранок такий-то тихий та ясний придався: ні вітерець не війне, ні хмарка не збіжиться. Душа праведна переставилась!».

Як форма психологізму виступає пейзаж в оповіданні «Максим Гримач». Коли була зима, Катря сиділа сумно під вікном, вишивала та чекала, як прийде весна та повернеться її коханий: «… чи крутить завірюха, чи вже сніг тане, чи хутко-то теплом повійне». Пізніше, як стало теплішати, паралельно повеселішала й Катря: «Скресла крига, пройшла. Шумить Дніпро, сивіє, й чорніє, і плескає в береги; розвивається верба, зеленіють комиші. Весела наша Катря ходить собі да поглядає. Зацвіли вишні, прокувала сива зозуля. Красно в садочку! Послався зелений барвінок, голубо зацвів; червоніє зірка; повився горобиний горошок; вовча ступа попустила широке листя; цвіте-процвітає мак повний: і сивий, і білий, і червоний; розкинувсь по землі синій ряст; розрослась зелена рута».

На початку оповідання «Данило Гурч» виконує статичну функцію місця дії: «Козаче село Глибове при самому Дніпрі, та облягли його височенні гори. Їхатимеш, то шлях тобі звивається бором, густим таким, що й не проглянеш: тільки над тобою світ божий, округи імла пахуча; здалека щось гучить-гучить; коли от опахнув свіженький вітерець – і засинає старий Дніпро поміж зелених комишів та червоного верболозу, і повстають круті сиві гори. Тут і село якраз. Біліють хати, цвітуть городи. От мурована церква з високою дзвіницею, давня вже; мур аж зазеленів; мощений цвинтар проріс травою».

В останній частині оповідання міститься дуже емоційний, яскравий пейзаж, де Наталя втікає від свого чоловіка Данила: « Схопилась та й побігла шляхом; а вже вечоріло й роса пала. Біжить, біжить Наталя, серце б'ється, як не вискочить… Місяць зійшов; ніч тепла й тиха… От і Дніпро блищить синьою хвилею, і човни по березі розкидані, а там і перевіз; за малу годинку перебігти можна-недалечко». Тут авторка теж вдається до дуже влучної гри контрастів, але при цьому читач розуміє, що це затишшя перед бурею, перед дуже страшною подією.

Етнографічна детальність і локальність не характерні для пейзажу «Народних оповідань». Ці риси в зображенні природи принесе в українську літературу І. Нечуй-Левицький. [8, с. 77]

Висновки до розділу 2

У Марка Вовчка розповідь іде від тих осіб, які на власному досвіді пережили події, що створюють сюжет оповідання

З формального боку написання Марка Вовчка становлять собою на перших порах щось подібне до етнографічного запису з народних уст.

Марко Вовчок не відокремлює себе від своїх героїв, говорить вустами самих жертв панського свавілля, цілком і повністю переходить на їхній бік.

Різноманітні за типологією та функціонуванням пейзажі в «Народних оповіданнях». Вони є важливим елементом композиції оповідань.

Типологія і функціонування пейзажів зумовлене жанром та тематикою оповідань.

ВИСНОВКИ

Пейзаж у художньому творі відіграє величезну роль. Як композиційний елемент він пов’язує частини тексту в одне ціле. Допомагає розкрити внутрішній світ персонажів, їх характери, внутрішній стан, почуття та переживання. Часто він просто підсилює наше ставлення до героя або є відображенням відношення самого автора до нього. Нерідко для підкреслення гострих, нагальних проблем письменник використовує пейзаж як контраст до певних умов життя людей, до того, що діється в душі героя і того, що є навколо. Інколи ж пейзаж просто окреслює час і місце подій, але це лише допомагає уявити картину життя певного часу або ж є ліричним відступом, що допомагає трохи відволіктися від чогось серйозного на менш важливе – природу, адже український народ завжди був тісно з нею пов’язаний.

Інколи у творах немає ні пейзажів, ні описів взагалі. Проте в таких випадках читачу важче зрозуміти ким була ця людина, як вона жила, яке займала місце в суспільстві і т.д. відсутність пейзажів часто трапляється у малих формах, зокрема у новелах.

У збірці ж Марка Вовчка пейзажі, хоч і невеликі як от у Панаса Мирного чи Нечуя-Левицького, існують. «Народні оповідання» - зображення справжнього життя українського селянства ХІХ ст. Тут гармонійно співіснує природа і людина. Авторка не загромаджує свої оповідання надмірними описами природи аби не відійти від основних соціальних проблем. Проте повністю відмовитися від пейзажів вона не змогла, адже українська природа пишна, яскрава, неймовірно чарівна і різнобарвна, якою вона і зображення в «Народних оповіданнях».

Пейзажі в оповіданнях настільки різноманітні, що не повторюють в жодному з її творів. Так, в одному тексті Марко Вовчок описує чарівні вишневі сади, в іншому – різнобарв’я квітів і т.д.

Отже, пейзажі мають велике поле для функціонування у творі та велику кількість матеріалу для зображення автором. Марко Вовчок довела, що навіть у невеликих оповіданнях природа має право на існування. Незначний зміст навколишньої дійсності є вдалим та доречним, при цьому не відволікає від головної проблеми, а доповнює її.

Отже, у ході дослідження було:

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Білецький О. Українська проза першої половини ХІХ ст. // Українські дожовтневі письменники: Збірник літературно-критичних матеріалів. – К.: Радянська школа, 1985. – С. 103 – 106.
Брандис Е. Жизнь змечательных людей. Марко Вовчок. – М.: Молодая гвардия, 1968. – 335 с.
Галанов Б. Живопись словом. Портрет. Пейзаж. Вещь. – М.: Советский писатель, 1974.
Грицай М. Марко Вовчок: Творчий шлях. – К.: Вища школа, 1983. – 197 с.
Дятленко Т. Особливості вивчення теоретико-літературних понять на уроках української літератури в старших класах (на матеріалі поняття «пейзаж») / Т. Дятленко // УМЛШ. – 2004. - №6. – С. 21 – 28.
Засенко О. Марко Вовчок. Життя і творчість, місце в історії літератури. – К.: Видавництво УРСР, 1964. – 654 с.
Зеров М. Марко Вовчок. Творчість / М. Зеров // Твори в двох томах. – Т.2: Історико-літературознавчі праці. – К.: Дніпро, 1990. – С. 229 – 232.
Крутікова Н. Наслідки й перспективи досліджень творчості Марка Вовчка // Марко Вовчок: Статті і дослідження. – Збірник наукових праць. – К., 1985. – С. 7 – 22; 128 – 131.
Крутікова Н. Сторінки творчого життя (Марко Вовчок в житті і праці). – К.: Дніпро, 1965. – 388 с.
Літературознавча енциклопедія: Удвох томах. – Т. 2 / Ю. Ковалів. – К.: Академія, 2007. – 624 с.
Лесин В.М. Літературознавчі терміни. – К.: Рад. шк., 1986. – 251 с.
Лобач-Жученко Б. Літопис життя і творчості Марка Вовчка. – К.: Дніпро, 1983. – 464 с.
Лобач-Жученко Б. Про Марка Вовчка. Сторінки до біографії письменниці. – К.: Дніпро, 1979. – 310 с.
Марко Вовчок. Твори: [в 7 т.] / Марко Вовчок. – К.: Наукова думка, 1964-1966. – Т. 1: Повісті, оповідання та казки. – 1964. – 469 с.
Марко Вовчок. Статті і дослідження: Збірник наукових праць. – К.: Наукова думка, 1985. – 312 с.
Марко Вовчок в критиці. Збірник статей, рецензій, висловлювань. – К., 1955. – 337 с.
Недзвідський А. Марко Вовчок: Семінарій. – К.: Вища школа, 1981. – 168 с.
Петрухіна Л. Пейзаж у контексті теорії літератури / Л. Петрухіна / [Електронний ресурс].
Писарєв Д. Думки з приводу творів Марка Вовчка // Українські дожовтневі письменники. Збірник літературно-критичних матеріалів. – К.: Радянська школа, 1985. – С. 99 – 100.
Петриченко Н. Український пейзаж як метафоричний засіб у прозі Марка Вовчка // УМЛШ. – 2006. - №1. – С. 30-31.
Сагіна Ф. Вивчення творчості Марка Вовчка у школі. – К.: Радянська школа, 1971.
Свірідова Ю. Поетика пейзажу в історичній ретроспективі // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: Збірник наукових праць. – К.: Логос, 2007. – Вип. 12. – С. 363-369.
Себина Е.Пейзаж // Введение в литературовведение. Литературное произведение: Основные понятия и термины. – М., 1999. – С. 228-239.
Тер-Григорян М. Описание. Виды описаний // Мова і культура: Серія «Філологія». Ін-т філології КНУ ім.. Т. Шевченка. – Наукове видання. – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2002. – Вип.4, Т.1, Ч.2.
Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. – Зібрання творів у 50-ти томах. – К.: Наукова думка, 1983. – Т. 41. – С.301.
Юриняк А. Описи («портрети природи і людей») // Літературні жанри. Ч.2: Повість. Поема. Драма. Літературні стилі. – Каліфорнія, 1979. – С. 43-47.
Хандріс Ю. Функціонування пейзажу як елементу композиції літературно-художнього твору / Ю. Хандріс / [Електронний ресурс].
Хоменко Б. Ясна зоря української літератури. До 150-річчя з дня народження Марка Вовчка. – К.: Знання, 1983. – 48 с.