Юрій Клен. Японія

Наметами квітучими рясніє
Твоїх вишень весняна заметіль.
І, мов дитя, на білих грудях хвиль
Тебе гойдають чорні буревії.

Але вже око змружене крізь вії
Зорить за обрієм нехибну ціль,
І десь у дальнім лоні інших піль
Твоя весна, мов тихий колос, зріс.

Ти до кінця плекаєш любий сон
В борні нездоланого самурая,
Що всі думки твої бере в полон.

О воле, що нема їй перепон,
Що суходіл і море перекрає!
Чи чуєш ти, як темна буря грає?

Тебе, мов бранку, обступили гори
І полум'ям пашать тобі в лице.
Ти розсуваєш замкнене кільце
У зачаровані, німі простори,

І слухаєш, як важко дише море,
І в цвіті бачиш кожне деревце.
Тут — наче серце спіймано в сільце,
А там навколо — всесвіт неозорий.

І в літні ночі, темні й запашні.
Ти чуєш, чуєш в яві і вві сні
Крізь тишу, що простір заколисала,

Далекий поклик зваби і жаги:
То тужно плеще в прикрі береги
Прибій ще не приступного Байкалу.

Твори

Критика

Читайте также