Художнє відображення проблеми міста і провінції в прозі Євгенії Кононенко
Шарапа Іванна
Того, що насправді відбувається тепер і відбувалося упродовж XX ст. у нашому вітчизняному літературно-мистецькому житті та й у всій культурі загалом, ми достоту не збагнемо, поки не звикнемо дивитися на нього як на частку органічного світового цілого - цілого вже постмодерного, техногенного й технократичного. Тому кожного разу, коли читаєш постмодерну прозу, авторами якої є жінки (т. зв. «жіночу прозу»), переконуєшся, що вона має свої особливості. Можливо, це особливість у своєрідному світосприйнятті, яке реалізується в мові твору, моделюється через образну систему і є визначальним фактором формування проблемно-тематичного центру.
Знаковими для сучасної прози є твори Є. Кононенко, що дають різнобічне уявлення про внутрішні проблеми сучасної людини.
У романі «Імітація» простежуємо властиву Є. Кононенко інтерпретацію сучасності з домінантою на вищій, духовно-моральній сфері буття. «Уже сама назва роману налаштовує читача на масштабність узагальнень і проникливий аналіз художньої тканини твору», - вважає О. Боронь.
У новому романі спостерігаємо переплетення уламків спогадів, замальовок реальності, роздумів, фрагментів сновидінь. Такий спосіб відображення дійсності свідчать про психологізм прози Євгенії Кононенко.
В «Імітації» можна виділити такі проблематичні рівні: таланту та його імітації, співіснування міста і провінції, стосунків чоловіка і жінки, пошуку істини (точніше, пошуку сенсу життя після того, як усвідомлена чиясь смерть).
Проблема співіснування міста і провінції чітко вирізняється серед інших проблематичних рівнів роману. Протистояння столиці та провінції виписано багаторівнево і багатогранно. Авторка пропонує погляди героїв різних соціальних прошарків щодо пошуку сенсу життя. Критерієм виступає вибір між столицею та провінцією.
У статті «Переможені й переможці» Є. Кононенко поділяє людей на 3 категорії залежно від їхнього стосунку до столиці та провінції [3]. Кому поталанило народитися в столиці, той може тішитися: життя саме вирішило за нього цілу низку матеріальних і духовних проблем; той не мусить досить великий відрізок часу потратити на входження в культурні столичні кола.
Такими в романі «Імітація» постають Мар’яна, Лариса, обидва Олександри і, Звичайно ж, Джері Біст. А ті, хто мали нещастя народитися в провінції, мусять найкращі роки життя витратити на завоювання столиці, що їм не завжди вдається. То ж інколи мусять використовувати і досить нетрадиційні методи, як, наприклад, зробила дівчина Гірничого, якій «поталанило» випадково.
Є ще й третя категорія людей, зовсім нещасних. Не маючи змоги переїхати до столиці, вони мусять до скону животіти у провінції, удалині від цивілізованого життя. Тут не до передових ідей, які літають у брудному столичному повітрі, проте не ходять поганими провінційними дорогами. Мимоволі лишатимешся і наївним, і простакуватим, і грубуватим. Символічно авторка називає містечко Новожаховом. Найвидатніша особа цього міста, юна художниця. Любочка Козова, непересічність якої оцінила сама Мар’яна Хрипович, не знає щастя, скніє в інвалідському візку. Навіть не змогла поїхати на власну виставку до Мюнхена, хоча фундація оплачувала дорогу. Трагічна також постать Анатолія Сумцова. Він зображений талановитою людиною, непересічною особистістю. Авторка наголошує, що ніхто не вчитиме обдарованих дітей алкоголіків, коли він переїде до міста, бо нікому більше ці діти не потрібні. Столичні жителі, хоча й вважають, що саме в провінції мешкають найкращі люди, самі туди нізащо не переїдуть. У провінції важко зробити кар’єру. Проте вони запевнятимуть, що коли десь і збереглася духовність й незіпсутість, так це у чистій душею провінції, а не в «цинічній» столиці.
Письменниця підкреслено змальовує ницість провінційного життя. Злидні є визначальною рисою провінційності. У романі відчувається зневага до брудних, мерзенних, безпринципних людців. Є. Кононенко використовує емоційно забарвлену лексику, так, малолітню каліку називає то «істотою», то недоумкуватою потворою, брат її - «щур» (в іншому місці навіть «скажений щур», крім того, «психопатична істота, яка краде картини, паскудить їх», матір - «тупа баба», городяни містечка з химерною назвою Комбінатське - люди, що лежать «на смердючих лавках».
Зовсім інші інтонації - розчулення, захват, побожна зацікавленість - бринять у словах про багача Кубова, «який розбив свій «Лінкольн», замислився про вічне, купив мікроавтобус «Тойота» і дозрів до музичної школи». У нього дома багато зелені, тут порядкує його матуся «в оксамитовому халаті з золотими китицями». Він гостинний, по-чесному відвертий, хоробрий (гасає дорогами, «навіть не пригальмовує біля постів ДАІ»), клянеться знайти вбивць Мар’яни й Анатолія. Меню його вечері заслуговує особливої згадки. Здається, пахне від нього лише запахом дорогого коньяку, яким він хоч і зловживає, та поводиться при тім вкрай пристойно.
Вражає рівень презирства до авторки «бідних людей», але сьогодні її так захопило критикування нещасних, що гуманізм потрактовується як явище застаріле.
З одного боку, діагноз (хвороби «бідних людей») викладено, і він є правдивий. З іншого - можна присвятити окреме дослідження пошукам винуватців такої хвороби. О. Сидор-Гібелинда окреслює контраст у побуті жителів міста і провінції. Він доводить, що Є. Кононенко глузує над «бідними людьми». Дослідник переконує, що це зовсім не по-постмодерному. «Як лаяти, то лаяти всіх і над всіма глузувати, багатими і бідними, столичниками і провінціалами, знедоленими і національною бізнесовою елітою», - стверджує О. Сидор-Гібелинда. У проблемі об’єктивності поділу на столичне і провінційне як духовні категорії і як категорії мислення поставив усі крапки над і герой «Імітації» Анатолій Сумцов, який хоч і жив бідно, та духовно зубожіти собі не дозволив. Тим самим він довів, що духовний провінціалізм зовсім не означає духовного убозтва.
Особливості протиставлення міста і провінції виростають у Є. Кононенко до рівня - не більше й не менше - боротьби між Добром і Злом і пошукін власне Добра. Є. Кононенко переконує, що в численних індивідуальних долях і провінція, і столиця відігравали фатальну роль (йдеться про головних героїв роману «Імітація»). Задушлива атмосфера провінції губила таланти, її непересічні особистості (згадаймо Сумцова). Столиця багато обіцяла, вабила далекими вогнями і безжально нищила.
Більшість героїв «Імітації» внутрішньо суперечливі, живуть у постійній боротьбі двох «я» чи під владою мінливих настроїв і почуттів. Протистояння столиці і провінції зіграло тут не останню роль. Непорушного буття немає, не може бути єдиної застиглої правди, єдино правильної оцінки.
Л-ра: Східнослов’янська філологія: здобутки та перспективи. – Кривий Ріг, 2005. – С. 218-221.
Твори
Критика
