Плаче небо. Може, по мені?
Плаче небо. Може, по мені?
То дарма. Ще б’ється серденя.
Заспокойся. Я ще в цьому дні.
Просто я на дні свойого дня.
Просто я на дні свойого горя
стережу сумні свої скарби,
наче храм, потоплений у морі,
що нечутно дзвонить із глибин.
Це душа відрахувала відстань
межи мною і людьми. І все ж —
дороге мені моє сирітство,
і дощі — без міри і без меж..
Кажеш, є десь і свята, і втіхи.
Але все мине, усе мине...
І тебе оплаче небо тихе,
як тепер оплакує мене.
