Вогнем вечірнім з висоти...
Вогнем вечірнім з висоти
кров Божа заливає квіти,
над котрими нема вже літа,
і так їм боляче цвісти.
Болить метелик над городом,
над соняхом без голови.
І ллється, ллється кров Господня
на біль трави.
Було колись всесильне літо —
закону смертності — протест.
Нас боронило од небес
і Божого кровопролиття.
Тепер ніхто не захистить.
І крові Божій — литись, литись...
І сонцю боляче світить,
як серцю битись.