Покоління вибрало Pepsi або споживання = щастя?
Kvitka Martsynyshyn
У суспільстві споживання бажання рідко зароджуються всередині людей, бажання пробуджуються і культивуються ззовні.
Феномен суспільства масового споживання, утвореного в другій половині ХХ ст., породжує кризу особистості, яка виражається в конформізму та егоїзмі. Суспільство масового споживання заради самозбереження різко витісняє з власної структури все людське, особистісне і духовне. Цю проблему досліджував Е.Фром.
Еріх Фром – відомий німецько-американський філософ, етично орієнтований дослідник, соціальний психолог, психоаналітик. Його відносять до найбільш знакових мислителів ХХ століття.
Промисловість все продовжує створювати потреби, які індивід прагне задовільнити, оскільки в умовах сучасної системи «це означатиме залишитися в живих, тому що в цій системі отримання прибутку – це тест на виживання» [Ради любви к жизни].
Абсолютна покірність
Сучасне суспільство спирається на максимальне виробництво і максимальне споживання. Таке суспільство використовує егоїзм як ідеологічний інструмент, розглядаючи його як негативний прояв любові до себе, і який є загрозою для нормального функціонування суспільства. Насправді ж, така ідея використовується для придушення спонтанності та вільного розвитку особистості, а також для утвердження абсолютної покірності: «тільки ті вчинки мають значення, які приносять користь не самому індивіду, а іншій людині» [человек для себя, 133]. Саме абсолютна покірність забезпечує функціонування споживацького суспільства, оскільки такому суспільству потрібні люди, які легко взаємодіють у великих групах, хочуть все більше споживати, чиї смаки підпорядковуються єдиному стандарту, підлягають чужому впливу та передбачувані.
Думай про свою вигоду?
Е. Фром зауважує, що поряд з доктриною, про те що не потрібно бути егоїстичним, в сучасному суспільстві пропагується її протилежність: думай про свою вигоду і чини так, як для тебе краще всього, навіть якщо ти робиш для вигоди всіх інших. Ця думка, що егоїзм – основа загального блага, є принципом, на якому побудовано суспільство конкуренції. Такі суперечливі принципи, співіснують в одному культурному ареалі. Індивід опиняється в моральному невизначенні, оскільки не розуміє, як насправді потрібно чинити.
Еріх Фром також наголошує на різниці між поняттями любов до себе та егоїзм. Отже, любов є прояв власної енергії, здатності любити, а любов до іншої людини – це актуалізація і концентрація цієї енергії по відношенню до неї. Людина в такому ж ступені повинна бути об’єктом своєї любові, як і інша, оскільки утвердження власного життя, щастя, розвитку, свободи – основане в здатності людини любити і виражається в турботі, повазі та відповідальності.
Якщо людина здатна на продуктивну любов, тоді вона здатна і на любов до себе, якщо ж індивід може любити тільки інших, він взагалі не здатний до любові[человек для себя, с. 140 - 143]. Любов до інших і до себе є неділимою, а егоїзм виключає будь-яку продуктивну зацікавленість іншим індивідом.
Нестача любові в собі
На думку Е.Фрома, егоїстичний індивід зацікавлений лише в собі, отримує радість тільки від отримання чогось, але не від віддавання. Така людина бачить інших, лише в аспекті можливостей, які можуть їй надати, і як наслідок, егоїстичний індивід не приділяє уваги гідності та особистості людей, які його оточують і фактично не здатний до любові. Мислитель акцентує на тому, що егоїст, насправді, вкрай мало себе любить і це приводить його до ненависті до самого себе. Цей недолік в любові і турботі щодо самого себе є виразом нестачі або ж відсутності продуктивності в індивіді. Саме тому, егоїст намагається отримати будь-яке задоволення від зовнішнього світу, оскільки він не може знайти його в собі. Егоїстичний індивід показовим піклування щодо себе намагається компенсувати дійсну нездатність до опіки над собою. В теорії З. Фройда егоїстичний індивід завжди нарцисичний, оскільки нарцисизм він трактує, як відвернення любові від інших і концентрація її на собі.
Проблема накопичення
Е. Фром робить висновок, що егоїстична людина взагалі не здатна до любові як до себе, так і до інших. Мислитель вважає, що егоїзм і властиве йому накопичення не є природними інстинктами, які використовує сучасне суспільство, а є саме продуктом соціальних умов [иметь или быть, с.13]. На його думку, сучасна економічна система все більше зорієнтована на виробництво та споживання, люди все більше скуповують непотрібні їм речі, хоча надалі відчувають себе бідними, оскільки не можуть підтримувати той рівень, який відповідає темпу зростання виробництва і масі вироблених товарів. І як наслідок, ототожнення особистості відбувається через призму речей, якими індивід володіє, а не шляхом усвідомлення того, що складає його індивідуальність та ціннісну систему.