Біографія Климентія Зіновієва
Климентій Зіновіїв (також Климентій Зіновіїв син, Климентій Трясця) – український письменник, представник бароко, один із перших етнографів, священик, церковний діяч, мандрівник – народився приблизно в середині XVII ст., імовірно, на Правобережній Україні.
Біографію Климентія Зіновіїва можна реконструювати на основі збірки його віршів. Фактичних відомостей про нього збереглося мало. Мотиви злиденного дитинства, сирітства, голодування в дяківській школі, а потім у бурсі дають підставу припускати їхній автобіографічний характер. Походив Зіновіїв із незаможної сім'ї, рано осиротів. Можливо, навчався в дяка при церковній парафії, де і жив, а потім — у Києво-Могилянській колегії, мешкав у бурсі. Молодим постригся в ченці, був монастирським писарем. Згодом, за припущеннями, був священиком, а овдовівши, пішов у монастир.
Мандрував українськими землями, збираючи пожертвування для монастиря. Подорожі до монастирів інших країн могли бути пов’язані з різними обставинами церковного життя: храмовими святами, прославленням або вшануванням чудотворних ікон, заснуванням монастирів тощо. Зіновіїв жив на Закарпатті, Волині, Київщині, у Слобідській Україні, Запорозькій Січі, бував у Польщі, Білорусі, Литві, Росії. Знав церковнослов'янську, латинську, польську, російську мови, орієнтувався в білоруській та литовській мовах.
Зіновіїв був дуже спостережливим, допитливим, багато думав і читав, любив не тільки церковні співи (сам співав ірмолоя), а й народні думи та пісні, кохався в малярстві. Мав схильність до віршування. Знаючи закони силабічної версифікації, свої спостереження і роздуми втілював у поетичній формі.
Климентій Зіновіїв багато хворів, зазнав гонитв, але, мандруючи, дожив до похилого віку. Помер на Чернігівщині в сані ієромонаха після 1712 року.
Майже через 150 років після смерті Зіновіїва в одному з чернігівських монастирів український письменник-етнограф Олександр Шишацький-Ілліч натрапив на збірку його творів. Рукопис не мав ні початку, ні кінця, налічував 321 списану сторінку (з можливих 400) і поділявся на три частини:
збірку віршів, що її поет готував до друку;
збірку народних прислів'їв та приказок, розміщених за алфавітом;
вірші, дописані Зіновіївим пізніше.
Шишацький передав рукопис Пантелеймонові Кулішу, і 1859 в «Руській бесіді» вийшла його розвідка «Климентий, украинский стихотворец времен гетмана Мазепы». Розширену розвідку було надруковано в січневому номері журналу «Основа» за 1861. Вірші Зіновіїва викликали жваве зацікавлення, на них покликалися при вирішенні суперечливих питань, використовуючи як історичні свідчення очевидця. Зі збірки робив виписку народних афоризмів фольклорист і етнограф Опанас Маркевич, їх уводила в художні твори Марко Вовчок.
На початку XX ст., працюючи над «Історією української літератури», Іван Франко виділив окремо розділ під назвою «Климентій Трясця і Григорій Сковорода». Учений спирався тільки на уривки віршів, наведених Кулішем, бо існувала версія, що рукопис Зіновієва загинув під час пожежі на Кулішевому хуторі.
1909 Сергій Маслов віднайшов рукопис Зіновієва у фондах бібліотеки Київського університету св. Володимира, а 1912 Володимир Перетц опублікував усю його поетичну спадщину.
1971 Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні видав повністю автограф Зіновієва, тобто вірші та «приповісті посполиті». Філологи, історики, етнографи, економісти та правознавці отримали безцінний матеріал (близько 400 віршів і 24 тисячі прислів'їв та приказок), який доповнює уявлення про Україну кінця XVII – поч. XVIII ст.
Цінність творів Зіновієва в їхній художній якості, зумовленій жвавістю образного мислення поета й органічним засвоєнням скарбів народної мови. Він продовжив демократичні традиції української літератури, які започаткував Іван Вишенський і згодом продовжили Григорій Сковорода й Тарас Шевченко.
Герої його творів – представники всіх верств і прошарків населення України. Це селяни, козаки, ремісники, духівництво (чорне й біле), торговці, музиканти, малярі, шафарі (управителі, економи), судді, підсудки тощо. Мова автора тяжіє до афористичної насиченості, він залучає фольклорних прислів’їв і приказок.
Твори
Критика
