Є жінки — немов зірки небесні...
Є жінки — немов зірки небесні,
Що згоряють, впавши з висоти.
Я ловив їх усмішки облесні,
Та була у серці тільки ти.
Є жінки — немов квітки весняні,
Що шершавий пробивають сніг,
Я стояв над ними в здивуванні,
Та тебе забути я не міг.
Є жінки — немов листки осінні,
Що летять з вітрами вдалину.
Я ходив за ними в отупінні,
Та кохав тебе лише одну.
Раптом я збагнув, що ти, кохана,—
Не зоря, не квітка, не листок.
Ти для мене мила і жадана,
Найзвичайніша з усіх жінок.
1955
