Земля покрита білою габою...
Земля покрита білою габою,
І вітер під вікном — жебрак-скрипаль.
Не жаль мені, кохана, за тобою,
Свого ж одуреного серця жаль.
Ні, я не егоїст! Я серце дав би,
Щоб не замерз музика під вікном,
Я виливаю кров щоднини в ямби
І нелегким радію таланом.
Чи ж серцем зрадженим людей зігрію?
Чи в ньому щирі я знайду слова?
Так, не згубив ще я велику мрію,
Від неї рана в серці зажива.
— Заграй мені веселої, небоже,—
Знадвору в хату кличу скрипаля.
І раптом бачу, чи здалося, може,
Що зеленню вкривається земля.
1955
