Саїда

1

На полі, де бавовники рясні,
Зустрілись наші погляди ясні.

— Як звуть тебе? — спитав я.— Саїда! —
Сказала й посміхнулася мені.

Вона була як мрія, що жила
В моєму серці довгі-довгі дні.

Все вимріяне в ній: чоло, й уста,
І чорні очі — трошечки скісні.

Ступити кроку з місця я не міг —
Так, ніби це лучилось уві сні.

Дивився й відчував я легкоту,
Яку вітри приносять навесні.

Вона пішла, збираючи в поділ
Пучки бавовни, й зникла вдалині.

Неначе руки милої, в ту мить
До мене доторкнулися пісні.

2

Я повезу на Україну
Твою красу, твоє ім’я,
Тебе ж я більше не зустріну,
Чарівна Саїдо моя.

Не буду мати супокою
Під рідним небом голубим.
Тепер я знаю, що такою,
Як ти, була Бібі-ханим.

Та не подібен я до хана,
Ні до князя, ні до царя.
Моя ти мрія лиш кохана,
Така далека, як зоря.

Пробач, я плакати не вмію,
Нехай ридають солов’ї.
Щасливий той, хто бачив мрію,
Але не доторкнувсь її.

1961