В хаті Сергія Єсеніна

Ось прийшов я до твого порога.
Де зростав твій дух благословен.
Обняла мене хатина вбога
Сплетеними пальцями бервен.

Сплять сніги за древньою Окою,
У вікні — простори зореві.
Повен жалю і несупокою,
Голос твій гуде в моїй крові.

Здавна вірив я твоїм березам,
А не славословам говірким.
Це брехня, що був ти нетверезим,
Що не знав, куди ідеш і з ким.

Що тобі в зірницях потойбічних
Засвітило небо чистоти.
Ні, не так було! З берізок вічних
Вийшов чистим і могутнім ти!

Тільки нині ми відкрили рису
В тебе на чолі — глибокий біль:
Шарфом диму, як твою актрису,
Землю задавив автомобіль.

Лиш тепер, коли так гордо й хватко
Припадаєм до студених зір,
Заіржало нам твоє лошатко
Про землі й душі жахний пустир.

Струп'ям нафти вкрились океани,
Трутизняним хмар’ям — небеса.
Знаю, ще берізка вранці встане,
Вся в росі, як в зернятках вівса.

Море знов зеленим листям бризне,
І поллється в душі нам блакить.
У твоїй любові до вітчизни
Сто віків є чим на світі жить.

Я тебе люблю і розумію —
Доброго й страшного віщуна.
Я дивлюсь в надії на Росію
Із твого високого вікна.

1976