Андрію Малишкові
Був я в гостині, де люди живуть співочі.
Голоси в «Рушнику» сплітались, як лиштва.
І та жінка, в якої мамині очі,
Запитала мене, чи я знаю Малишка.
Я розповів їй, даруйте, Андрію,
Про зморшку в міжбрів’ї, про погляд касога,
Про ту невсипущу і вічну мрію,
Що по ночах то стихне, то гримить, як дорога.
А як розказати мені про Везувій
Вашого слова, що хитає серцями...
— Хто він? — питає.— Людина,— кажу їй.—
Людина, мамо, що стає піснями!
Якби був зерном — те зерно б не розтерли,
Ярилася б нива камінна врожаєм.
Якби був горою, то тільки Говерлою,
Якби був рікою, то тільки Дунаєм.
1967
