Антисвіт

Єсть антисвіт. Це не закон молекул,
Не догматичність атомних орбіт.
Це інше щось (благословлю лелеку,
Що в світ мене приніс, не в антисвіт).
Та все-таки і там пожив я трохи,
Де буть людиною — чи не найтяжчий гріх,
Де хтиві душі в стрілах, як панчохи,
І всі думки навколо тих панчіх.
Стоповерхові дзеленчать льодовні,
Сивіють люди з холоду, як скло.
Як пляшечки. Щасливі, доки повні,
Побито їх, як з них життя стекло.
Там етикетки замість етикету,
Приклеєні чужі слова до уст.
І ділять, мов кавун, ділки планету,
На золото свій промінявши глузд.
Як ластівка, літає гострий смуток
В ущелинах байдужості й реклам.
Клейноди багачів і проституток.
Вогнем фальшивим палять цей бедлам.
Спіткнувся негр, і кров тече по сходах,
Не піднімуть його з ослизлих плить,
Він має право на останній подих.
Він хоче вмерти — хай йому щастить.
Зажурений господь глухих захристій —
Смиренну тишу розпанахав джаз.
В кінокартині, як базар, барвистій,
Грав бог себе, щоб говорить до мас!
Кохання, слава, честь — усе на біржі.
Кипить неон принадливих оман.
Конає мисль у божевільнім вірші,
Живе екстравагантний графоман.
Одним життя — це пікніки і раути,
А іншим — кривавиця й мозільня.
Є антисвіт, немає антиправди;
Все просто називається — брехня!
У кого ж там на оці паполома?
Хто там шукає знадних закордонь?
Всі мислі попеляться, як солома,
Не гасне тільки ленінський вогонь.
Є антисвіт, немає антисерця.
Людина скрізь. І скрізь народ, як мій.
І в сутеренах антисвіту б’ється
Сімнадцятого року вогневій!

1971